elisapeyron: (Дневник)
От якщо би я вміла писати, то я написала би якось так, а не так як написала =)

http://macroevolution.livejournal.com/224993.html
elisapeyron: (Дневник)

От ніколи не можу передбачити, що піде хлопцю Вовці.

Азімов не пішов, Керол не пішов, капітан Блад не пішов, але РАПТОВО пішов острів доктора Моро, та ще й як. Дитина котрий вечір благає почитати на ніч і слухає затамувавши подих. Включимо напевно і війну світів, раз така справа.

Тим часом польська вчителька піймала тата і висловила свої фе. Дитина в нас погано робить завдання і ми з нею не займаємося хоч МУСИМО. Поки що спрацьовує "дурка" "твоя мая не разумем... тупі ми естем... не панимам паніську мову..ну шо з убогіх взять". Може відчепиться блін =(
Так, мрію забрати дитину, але він любить світлицю і має в школі друзів. Тільки вчитися ненавидить, а так в школу йде з задоволенням. І от ХЗ що робити з цим =)

З.І. Ахахаха! Тіки шо тато розповів як вони додумалися читати острів доктора Моро. Вовка прийшов зі школи і сказав що вчителька задала читати про доктора що робив щось там з тваринами. Ну тато і почав читати. А вчителька його перестріла і каже:
- Ви якогось не того доктора Дулітла в Україні переклали чи шо?
elisapeyron: (Дневник)


Читаємо з Вовкою Алісу (переклад Корнієнка до речі жахливий, взяла через класичні ілюстрації). У Вовки просто офігенська реакія на почуте.
- Стоп! немовля зараз перетвориться на порося? Не кажи, що воно перетвориться на порося! ну от! Воно перетворилося на порося!! Що це за дурня? Якась непривітна країна, тобі не здається? Алісі тут ніхто не подобається і взагалі!
- Ей! Ну харе обурюватися. У Міадзакі і на поросят перетворювалися і всякі жаби працювали у банях, хіба ні? І купа дивовижних неприємних істот. Це ж казка.
- Хм... Ну добре, але поки що мені ця країна не подобається! Вона моторошна і дурнувата.

"Я робот" якось йому краще зайшов. Думаю пора читати про пригоди пілота Піркса =)
elisapeyron: (Дневник)
Такі самі як і минулого року, красиві і безкоштовні =)
За гроші шкільні обіди, страховка і басейн. Ще треба було купити канцелярію типу пластілину, паперу і фарби.



Read more... )
elisapeyron: (Дневник)
Оце ми психи...
Сіла читати Вовці "Я - робот", перше оповідання "Роббі". Ледь прочитала назву і почала ридати. Не можу читати, хлюпаю.
Чоловік: Тю, ну дай сюди книжку, я почитаю!
Я: Наааааа, аааааааа, ууууу.
Чоловік: Роббі... Роообббіііі....
І починає плакати!
Добре що дитина вирубилася і не бачила, як батьки ридають над дитячим оповіданням =)
Прям не знаю, що робити тепер. Пропускати і читати далі чи якось так, заливаючись слізьми.


elisapeyron: (Дневник)
Раджу. Випадково дізналася про "Дочку часу" Джозефіни Тейт. Історичний детектив про поліцейского який, аби вбити час на лікарняному ліжку, починає розслідування-роздум щодо таємниці Річарда ІІІ. Всім, хто як і я, знайомий з Річардом виключно за Шекспіром - люто раджу! Отримаєте море задоволення!
Сама м'якотка в тому, що авторка розкриває пропагандиські штампи середньовічних Кісёльових і тут таки сама "топить" за Англію і велику імперію. Шотландська ватніцо детект =))

А для тих хто не любить читати - в будь якій незрозумілій ситуації - дивіться Хічкока!
"Шилінг за свічки" не пошкодуєте.


І мені спасибі за ваш цікавий вечір =)

Ура!

May. 13th, 2016 02:20 pm
elisapeyron: (Дневник)
Ось ви тут сидите і не знаєте (як і я ще пару годин тому), що вже розпочався другий сезон "Порожньої корони".

ААААА! Мімімімі, як же я чекала! ^_________^
Річард ІІІ я запаслася попкорном, бачать небеса! =)

elisapeyron: (Дневник)


Яркіного Колобка скачало 2 людини з Японії, 1 з Кореї та 3 з Китаю. Це радує =)
Щодо України та Росії то десь порівну і це теж радує, бо мистецтво як виявляється не має меж (не дивлячись навіть на те що всі персонажи у Ярки у вишиванках от просто полюбому, бггг).

З продажу Яркіних робіт зібрано вже майже 100 еврів. Це круто!
Поспішаю запевнити, що я в будь якому випадку планую його записати на курси малювання у Києві. Тут у Вроцлаві ми теж знайшли студію гарну, щоправда тут це коштує 100 евро на місяць не рахуючи матеріалів (а це стільки ж) і, напевне, ми поки зачекаємо, а то на поїздку у Київ не вистачить =)

Чого не вистачає, так це моральної підтримки. Це взагалі тема окремої розмови, напевне. Люди в нас якось не звикли до меценатства. Тобто проблема не в грошах (як мені намагаються довести), а саме в головах. Так, всі бідні і немає грошей ось буквально на все. Але це не привід =)
Особисто я вважаю, що в нас просто нерозвинута культура пожертв і це сумно. Коли ти кажеш про гроші люди починають думати з суми 100-200-500 грн. Типу, в мене немає на жаль можливості перерахувати такі гроші, тому я не перерахую нічого.
Так, напевне якщо питання життя та смерті, збирають на якесь супер дороге лікування онкохворому, я можу зрозуміти таку логіку.

Але от наприклад мої дракони. Я бачу, що скачало 250 людей. Але жодного фідбеку! =)
І я розумію, що писати довгу рецензію, то треба час та натхнення. А ось перерахувала би мені людина 5 грн, мені було би дуже приємно. Так, в результаті це не покрило би даже третини він грошей, що я заплатила за коректуру та за утримання хостінгу. Але я зробила це з грошей, що мені подарували на день народження. Тобто бюджет родини не постраждав, а з власним подарунком я можу робити, що захочу! =)

А взагалі ці 250 людей надихнули мене писати продовження. Це також буде повість на 8-10 розділів. Називатиметься "Гра з ненульовою сумою". Це таке поняття з Теорії ігор - розділу математики, що вивчає, як це не дивно, ігри.
Гра з нульовою сумою це будь яка гра в якій якщо виграє один гравець, інший відповідно програє. І якщо ви граєте на гроші, наприклад, в карти, то сума вашого виграшу, це сума програшу інших гравців.
Але існують ігри з ненульовою сумою. І вони набагато складніші та цікавіші. Типовий приклад такої гри - ділема в'язня.

"Двоє підозрюваних, А і Б, арештовані. У поліції немає достатніх доказів для звинувачення, і ізолювавши їх один від одного, вони пропонують їм одну і ту ж операцію: якщо один свідчить проти іншого, а той зберігає мовчання, то перший звільняється, а другий одержує 10 років в'язниці. Якщо обидва мовчать, у поліції мало доказів, і вони засуджуються до 6 місяців. Якщо обидва свідчать проти один одного, вони одержують по 2 роки. Кожен ув'язнений вибирає, мовчати або свідчити проти іншого. Проте жоден з них не знає точно, що зробить інший. Що відбудеться?
Дилема з'являється, якщо припустити, що обидва піклуються тільки про мінімізацію власного терміну ув'язнення.

Представимо міркування одного з ув'язнених. Якщо партнер мовчить, то найкраще його зрадити і вийти на свободу (інакше - півроку в'язниці). Якщо партнер свідчить, то найкраще теж свідчити проти нього, щоб одержати 2 роки (інакше - 10 років). Стратегія «свідчити» строго домінує над стратегією «мовчати». Аналогічно інший ув'язнений приходить до того ж висновку.
З погляду групи (цих двох в'язнів) найкраще співпрацювати один з одним, зберігати мовчання і одержати по півроку, оскільки це зменшить сумарний термін ув'язнення. Будь-яке інше рішення буде менш вигідним. Це дуже наочно демонструє, що в грі з ненульовою сумою Парето-оптимум може бути протилежним рівновазі Неша.
"


У своїй книжці я хочу дослідити випадок, коли герої постають перед вибором - об'єднатися заради виживання з тими кого ненавидиш, або загинути усім. Я читала багато книжок накшталт "Володаря мух" де викривалася внутрішня жорстокість людей. Але що буде якщо змінити правила гри? Що відбудеться якщо твоє особисте виживання залежатиме від виживання твоїх ворогів?

Naked Lunch

May. 4th, 2016 08:38 pm
elisapeyron: (Дневник)
Раптово той випадок коли фільм кращій за книжку! =)
Прям пожалкувала, що не знаюся на кінематографі.



Милый читатель, уродство этого спектакля сношает любое описание. Кто еще может обссыкаться и сжиматься от страха, однако злобствовать, словно лиловозадый мандрил, чередуя эти прискорбные условия, будто скетчи в водевиле? Кто еще может срать на поверженного противника, который. умирая, поедает это говно и орет от радости? Кто еще может вешать слабую и покорную тварь и ловить ее сперму ртом, точно порочный пес? Милый читатель, я принужден уберечь тебя от этого, но перо мое своевольно, словно Старый Мореход. О Господи, что же это за сцена? Может ли язык или перо соответствовать этому скандалезу? Звероподобный юный хулиган выдавил глаз своему собрату и ебет его в мозги. "Тут мозг уже атрофировался и сух. как бабушкина манда."
elisapeyron: (Дневник)
Вчора ввечері читаю книжку перед сном, пропоную мужу почитати вголос.
- Ну окей, - каже, - жгі!
Читаю:



Раптом мене перериває сповнений болю і жаху голос мужа:
- Це бекспейс! Це довбаний сука бекспейс! Який всесвіт, дезінтегратор і космічна безодня?! Це просто звичайний текстовий сука редактор!!!! АААААААААААААААААААААААААААА!
- Ок, так і запишемо - інженерам краще таке не читати =))
elisapeyron: (Дневник)
На сьогодні на сторінку зайшло 600+ користувачів і 200+ скачало книжку. Якщо екстраполювати далі то почнуть її читати 60, а дійдуть до фіналу 20.

Я не скаржусь, чесно. Я вже давно все про інет знаю. Я знаю як вийти в топ, наприклад, бо була там не раз, знаю як швидко набрати 5+ кг френдів.

Але взагалі це про мотивацію. Чоловік просто питає чому б мені не почати хоча би перекладати науч-поп з російської на українську. Бо в ФБ я підписана на десяток сторінок від елементів до антропогінезу і знайти щось такого рівня українською нереально.

Я дивилась перепости Драконів і одна жіночка написала щось типу "ну лааадно, я перепощу, але не погоджуюсь, що українською пишеться мало і взагалі треба писати не "стикнулася", а "зіткнулася", фуфуфу". Так от ДЕ? ДЕ ВСІ ЦІ ЧУДОВІ СТОРІНКИ українською? Де ви їх на біса ховаєте? Бо я теж хочу читати. Я от намагалася знайти і не знаю що роблю не так. Достатньо в ФБ набрати слово наука і - "троицкий вариант", "пост наука", "наука и техника", "наука и жизнь", "наука 2.0", "моя наука", "дети и наука". І це тільки перші результати. Мова браузера в мере українська, в ФБ теж. Що мені зробити, щоб знайти журнали про науку, хімію та техніку українською? Ну так багато ж всього, правда?

Так до чого я? Чоловік каже, заведи сторінку, почни перекладати хоча б російськомовні статті, почни з себе, типу. Але питання - нафіга? Щоби що?
Наприклад, з цих 20 людей, що можливо таки прочитали моїх Драконів, спасибі сказало ну 2+ людини, одна з яких редактор тексту, а рецензію написало 0+. Жодного відгуку трохи змістовнішого ніж LOL.

Але це типово. Скільки відгуків ви написали останнім часом? Є в мене френди які регулярно пишуть - кльова кав'ярня, гарна фірма, файний магазин. Але вони, як правило, самі майють фірми і магазини і на своїй шкурі відчули, що це таке, коли на 9000+ вдоволених клієнтів, що мовчать, ніби написати "дякую за вашу працю" це місіяінпасбл, приходиться 1, якій на весь інтернет верещіть, що йому не достатньо низько вклонилися і недостатньо ретельно вилизали жопу. Клієнт завжди правий? Ну так, але де ці 9000+ вдоволених голосів?

Тому всі наші волонтерські ініциативи накриваються тазом. Бо там лишаються лише люди на зарплаті. Бо на голому ентузіазмі такі речі працюють ЛИШЕ коли є щось сильніше за гроші - визнання, подяки, якісь плюшки від суспільства. А коли на 1000+ тим кому волонтер допоміг і які в кращому разі проциділи "спасибо", приходиться 10+ які ще й обматюкають "да ти живєш на деньги которіе люди нам жертвуют! я буду жаловаться! ти волонтер, а значит должен...". А тепер самі подумайте скільки там залишиться людей які дійсно не копійки не взяли і працюють на ентузіазмі? Отож бо і воно.

Тому я не вірю, що в нас щось хороше буде. Громадське здохло, більшість ініціатив здохло. Виживе лише то, шо на гранди. Бо наші люди краще здохнуть ніж спасибі скажуть. Культура в нас така - все отнять и обосрать!

Доброго ранку! =)

P.S. І так, прошу сприймати це як нав'язливий заклик почати писати схвальні відгуки скрізь де вам було добре. В магазинах, кав'ярнях, лікарнях, держустановах. Давайте, зробіть хоч щось корисне, з вас не убуде! =))

P.S.S. А будь кого хто почне агресивно оборонятися та розводити негатив (його тут ітак досхочу) буду бити тапком!



Read more... )
elisapeyron: (Дневник)
Любі друзі! Шановне панство!
Років із два тому я, як і чимала частина українців, перейшла на українську мову. З того часу я постійно чую, що українською дивитися та читати немає чого. Фізично. Дитячі гуртки переважно російськомовні, книжки, мультики, фільми. І я, як і чимала частина українців стикнулася з тим, що важко оточити себе та дітей якісним україномовним контентом. А ще я скрізь чую висновок: от коли буде гідний український продукт, тоді я почну його споживати. І я, як і чимала частина українців, вирішила почати з себе!

І написала книжку українською мовою =)

Я не маю на меті продемонструвати бундючний вокабуляр або вигуляти почуття власної важливості. Я лише хотіла створити сучасну підліткову книжку, в якій не йшлося б про важку долю селян і поневіряння українського народу.
Але це не означає, що в моїй історії немає моралі. Понад те, я вважаю, що вона зачіпає актуальні для сучасного суспільства теми. Однак, вона ще й весела і проста.
Я буду дуже вдячна вам, якщо ви невідмазуючись тим, що не маєте дітей, яким можна було би її почитати, просто поширите посилання. Я почала з себе, допоможіть зробити так, щоб моя робота мала сенс.

Дякую за увагу!

Книжка безкоштовна, вантажте у зручному форматі на elisapeyron.com або клікніть на картинку.



elisapeyron: (Дневник)
Ярка ще не закінчив але мені кортить похизуватися =)



Read more... )
elisapeyron: (Дневник)


Розділ 9

Я прокинувся у ліжку. Шарів ясний день, у вікно я бачив блакитне небо Флори. В голові гуло і мене трохи нудило. Я почав пригадувати нещодавні події. Пан Гарбуз, Дракони, знищення Флора-сіті… То я вцілів? А як же Аліса? Де мої батьки? Я похапцем скочив на ноги і, незважаючи на паморочення та нудоту, побіг у вітальню. На якусь мить я забув про існування чату, навіть не перевірив, чи активні аватари моїх близьких. У вітальні я побачив Алісу, що сиділа просто на столі й пила чай. Поруч стояв Чан із кухликом у руці. Вони пошепки про щось говорили. У вітальню зайшла пані р’Бебідж з Додіком на руках. Малюк широко посміхався і побачивши мене почав простягати руки.

– Доброго ранку, Сем, – помітив мене Чан. – Як ти себе почуваєш?
– Нормально, – збрехав я. – Що сталося? Де Мік?
– Всі живі та здорові! – швидко запевнив мене Чан.
Він підійшов, обійняв мене і підняв на руки, так ніби мені було років п’ять. Я і собі вчепився у Чана, неначе малюк. Батько посадив мене на стіл поряд з Алісою.
– Чаю?
– Звичайно!

Read more... )
Розділ 1
Розділ 2
Розділ 3
Розділ 4
Розділ 5
Розділ 6
Розділ 7
Розділ 8
elisapeyron: (Дневник)
Розділ 1
Розділ 2
Розділ 3
Розділ 4
Розділ 5
Розділ 6
Розділ 7

Розділ 8

Я перевірив все безліч разів, та все одно нервував. Сьогодні відбудеться Ярмарок. Я майже не бачив Алісу, вона пропадала у пана Гарбуза. Вони планували спекти декілька тисяч кексів. Ада нервувала ще більше за мене. Провокаційна виставка картин, намальованих роботом, що навчається в приватній школі для людей – про це навіть знімуть сюжет для каналу новин. І хоча мені не подобалось, що всі кажуть про картини, намальовані роботом, а не про картини, намальовані Адою, але Мік говорив, що це лише перший крок. Я бачив Адини картини, вони були чудові. Я мав хист до малювання, та її живопис в порівнянні з моїм – то як дитячі каракулі на тлі дорослого письма. Як малює вогонь полум’яними стрічками у темряві, як малює мороз крижаними візерунками на склі, Ада малювала так, наче бачила саму сутність речей, тоді як я зображував лише те, як вони виглядають. З її картин сходило флорійське літо: строкаті риби з нашого ставку, квіти, оповиті бджолиним гудінням, вранішній спів птахів та запашний подих трав. Її живопис був чистий, немов тала вода, й дзвінкий, як весняна злива.

Я не сподівався, що мене приїдуть знімати журналісти центральних каналів, але мені конче потрібні ще кілька левелів з техніки. Тому на світанку я побіг на ставок запускати свого дрона, якого називав Bombus. Бомбус сам вираховував найліпшу траєкторію польоту для зйомки, він лише орієнтувався за моїм місцеположенням та скрізь слідував за мною. Періодично Бомбус мав облітати навколо і знімати панорами. Його вбудована камера обробляла сигнал та обирала оптимальні умови, але я міг у будь-який час втрутиться в процес та щось підкорегувати.

Read more... )
elisapeyron: (Дневник)
Розділ 1
Розділ 2
Розділ 3
Розділ 4
Розділ 5
Розділ 6


Розділ 7

Тим часом зима минула. Температуру повітря почали поволі піднімати, сніг розтанув. Наша свобода скінчилася і довелося знову йти до школи. Попри мої переживання Анжеліка поводилася дуже пристойно. Точніше, вона просто уникала з нами будь-якого контакту. Я знав, що це Ада щось зробила, але не знав, що саме. Ада ж ухилялася від відповіді на мої питання. Лише згодом я дізнався подробиці, але менше з тим.

Аліса знову почала ходити до пана Гарбуза. Всупереч її хвилюванням пшениця продовжила рости. Минуло трохи більше місяця з початку весни і на кущах з’явилися товсті стебла з вузлами. Пан Гарбуз говорив, що потрібно трохи більше двох місяців і можна збирати врожай.
– Я вже все продумав. – якось сказав він, коли ми сиділи в його саду і пили лимонад. – Я перепрограмував сіялку і змолов залишки зерна на борошно. Як тільки ми отримаємо врожай, я поверну професорці Радчук посівний матеріал з надлишком. Я вже показував їй відео з нашої ділянки. Вона неабияк вражена!

І пан Гарбуз почав задоволено сміятися. Він розказував нам про свої експерименти з випікання хлібу. Я якось спробував був коржі, що він пропонував, але як на мене, принтерна їжа смачніша. Звичайно, ні пану Гарбузові, ні Алісі я про свої враження не казав. Аліса дуже захопилася історією стародавнього світу.

Пан Гарбуз розповідав, що пшениця – то рослина, яка створила людство. І науковці довели, що з тонконогових почалася колонізація космосу.
– Річ у тім, що генетично пшениця дуже складна рослина. Зазвичай організм містить один геном, а у пшениці їх три! Її геном в кілька разів більший за геном людини або робота. Очевидно, що цивілізація, яка змогла сконструювати такого монстра, мала добре розумітися на ГМО.
– ГМО? – спитали ми разом.

Read more... )
elisapeyron: (Дневник)
Розділ 1
Розділ 2
Розділ 3
Розділ 4
Розділ 5

Розділ 6

Хоча зимові канікули ще тривали, ми мусили їхати з класом на екскурсію до природничого музею. Відверто кажучи, я з більшим задоволенням катався би на ковзанах та санчатах. Але нічого не поробиш.

Вранці, напередодні подорожі, до нас у дитячу зайшла Ада.
– Я з подарунком, – пошепки сказала вона.
Ада простягла мені конверт. Всередині я побачив пластикову картку.
– Універсальний ключ. – пояснила Ада. – Позичила у Ярослава. З його допомогою ми зможемо дістатись у тунелі під Флора-сіті. Якщо дракони – не казка, то там можуть лишитися сліди…
– Ти поцупила у брата універсальний ключ? – здивовано спитав я.
– Це твій подарунок на Новий рік. Я скопіювала код, Ярослав не помітить нічого.
– Так. Але ти вкрала ключ. Я не думав, що ви здатні на таке.
– Хто “ви”? – швидко спитала Ада, а її погляд прошив мене наскрізь.
– Не має значення. – мені раптом стало соромно.

Натомість Аліса дивилася на Аду з захопленням.
– Розумієте, – стала пояснювати Ада. – вони всі щось приховують. Я попросила Ярослава дістати для нас документи з переліку. Він погодився, але якось невпевнено. А мама з татом – вони щось знають про це, це точно. Але не говорять мені! Тому я і скопіювала ярославів ключ.
– А можна мені з вами? – заплескала в долоні Аліса. – Обожнюю таємниці.

Я охоче погодився, бо давно не бачив сестру такою радісною. Останніми днями вона ставала дедалі похмурішою та роздратованою. Я намагався дізнатися, в чому справа, але вона неохоче зі мною розмовляла. Одного дня я побачив, як вона плаче. Аліса лежала на ліжку у одязі та ридала, заховавши голову в подушку. Я почав допитуватися – і вона сказала, що її дістали Анжеліка з компанією.

Read more... )
elisapeyron: (Дневник)
Розділ 1
Розділ 2
Розділ 3
Розділ 4

Розділ 5

Закінчувався останній тиждень навчань перед новорічними святами. Узгодження дати свят у Ста Світах потребувало неабияких обчислень. На всіх планетах-супутниках час йшов по різному, схід та захід Альфи ніяк не співвідносились з прийнятою тривалістю доби та літочисленням. Ми мали окремо вивчати астрономію у школі, але в старших класах, тому що розрахунки вимагали вже деякої математичної обізнаності. А поки ми просто дізналися, що цього року на Флорі Новий рік припадає на 12 сніжня, а тому у школі підбивали семестрові левели та готувалися до зимової вакації. Аліса отримала сьомий левел майже з усіх предметів, Ада лише трохи відставала по хімії, я ж мав доволі посередні успіхи. Особливо важко мені давалися мистецтво та музика, натомість я мав сьомий левел з історії суспільства та літератури.

А вдома Чан та Мік готували розкішне свято. На Флорі, на відміну від Нью-Токіо, полюбляли тишу і вишукану млявість, але Новий рік ставав винятком. З 1 по 20 сніжня Флора перетворювалася на сяючу зірку: тисячі вогнів мерехтять довкола, кожний маєток оздоблено гірляндами, химерними голограмами та чудернацькими льодовими скульптурами. Одним словом, свято пихи і несмаку, як казав Мік. Але традиції – то святе, заперечував Чан, тому наш маєток мерехтів чи не найдужче, скульптури велетенських крижаних драконів виблискували на сонці, а на всі повідомлення від Чана в моїй голові лунала новорічна пісенька, яка мені встигла остогидіти до нестями.

Подружжя р’Бебіджів заклопотано снувало маєтком. Кожну годину щось доставлялося, прибувало, розпаковувалося: контейнери, пачки, листи та листівки прибували нескінченною зливою. Атмосфера урочистого хаосу ширилася Флорою.

Більшу частину дозвілля Ада проводила з Ярославом. Її брат - високий стрункий юнак, як і годиться роботу, виявився білявим блакитнооким красенем. Він працював у наглядовому департаменті Європи, в групі криміналістів, що спеціалізуються на тяжких злочинах. В його обов’язки входили збір та дослідження доказів з місць скоєння убивств. Оскільки на Флорі таких злочинів не траплялося років зо триста, то працювати тут криміналістом було б неможливо. Проте загалом в Ста Світах ситуація не настільки спокійна.

Незважаючи на величезну кількість населення Нью-Токіо, супутника і одночасно найбільшого міста Ста Світів, тяжкі злочини трапляються там не надто часто. Здебільшого це крадіжки ітезів (індивідуальних транспортних засобів) та різноманітні види шахрайств. Ошукати довірливих туристів в Нью-Токіо – це класичний спосіб виправити своє фінансове становище для тутешніх волоцюг та нероб.

Read more... )
elisapeyron: (Дневник)
Розділ 1
Розділ 2
Розділ 3

Розділ 4

Потроху ми звикали до шкільного буття. Домашні завдання виявилися не надто складними, тож у нас лишалося достатньо часу на розваги і відпочинок. Після уроків, поки не потемнішало, ми почали ходити у гості до Вови. В маєтку пані Трускавки також є чудове велике озеро, але там немає риби, тому Аліса змогла плавати з нами. Просто на пляжі ми робили домашні завдання, і поверталися додому лише тоді, коли вимикалася полярізація куполу. Мік дозволив нам брати Додіка на прогулянки. Малий із задоволенням бавився на траві та тягнув до рота все, що міг вхопити.

Вечорами я любив дивитися у телескоп. Я міг знайти будь-яку зорю на небі за лічені хвилини, скориставшись відповідними програмами імпланту, але мені чомусь подобалось дивитись у телескоп. Я ніби дивився на Всесвіт очима первісних людей, і в цьому було щось бентежне. Часто ми збиралися разом біля каміну – Ада, Аліса та я. Іноді дівчата забирали до нас і Додіка. Ми сиділи навколо вогню, говорили про шкільні справи, обговорювали плани та ділилися думками.

– Скоро почнуться приготування до зими, – одного вечору повідомила Ада.
– До чого? – не зрозуміли ми.
– Ну, сніг, свята, самі розумієте... Не можна знижувати температуру миттєво, рослини треба підготувати до зимування.
– У вас є сніг? – Аліса була вражена.
– Так. А у вас хіба не має?
– Ми кілька разів гралися зі снігом в парку розваг, – зізнався я. – Але щоб отак, на вулиці! Щоб сніг не розтанув – це ж яка має бути температура?
– Зазвичай на Флорі підтримують температуру від -2 до -5, – відповіла Ада.
– Який жах! – сказала Аліса. – Як же ми вийдемо на вулицю?
– Ми вдягнемося. В теплі куртки, шапки, рукавиці. – пояснила Ада.
– Що таке шапка?
– Які ви дивні, – сміялася Ада.
Я рідко бачив, як вона сміється.
– Обов’язково звожу вас на каток. – пообіцяла вона.

Read more... )
elisapeyron: (Дневник)
Розділ 1
Розділ 2

Розділ 3

Чотири місяці спливли майже непомітно. Наближався час навчання, і чим ближчим був день, коли ми мали вперше поїхати у нову школу, тим більше я хвилювався. Не знаю, чого було більше – страху перед новим чи бажання скоріше зустрітися з Хемі і познайомитися з іншими дітьми у школі.

Я прокинувся на світанку. Приготування швидко минули, ми мали форму, шкільне приладдя, чіпи з кишеньковими грошима і безліч батьківських настанов. Сьогодні ми мусили не тільки вперше у житті потрапити в школу, а також вперше полишити купол поселення. Хоча нам доводилося літати Ста Світами на зорельоті, проте ми ніколи не літали між куполами-поселеннями одного з Ста Світів. “Зелені гаї” знаходилися під Флора-сіті, а ми у Флорі-1. Між куполами снували невеличкі зорельоти, призначені для роботи в безповітряному просторі. Втім, вони не були пристосовані для подорожей на великі відстані, не мали автономної системи життєзабезпечення та штучної гравітації.

Здавалося б, що такого у виході з-під купола? Але Аліса дуже розхвилювалася.
– Розумієш, – зізналася вона мені. – Коли ми летіли з Нью-Токіо, я нічого не бачила, окрім одного міста-мільярдника й іншого міста-зорельоту, який сам неначе ціла планета. А тут ми сидітимемо в крихітній бляшанці, і від небуття нас відділятиме тоненький шар біпласту.

Read more... )

April 2017

S M T W T F S
      1
2 345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 27th, 2017 10:43 pm
Powered by Dreamwidth Studios