elisapeyron: (Дневник)
Якщо мене питали про стосунки раніше, я завжди відповідала, що це просто пощастило. Так сталося, що ми зустрілися і закохалися. Нас нічого не напружувало одне в одному і не було ніякої праці заради шлюбу. Само собою склалося.

І це правда. Але не вся.

Коли час минає, стає зрозумілим, що просто сподобатися одне одному мало. Люди змінюються. Зовнішньо, внутрішньо. Коли я про це сьогодні говорила з Вовкою, він сказав, "так, я дуже змінився за 12 років, а ось ти така як була!" але це повна маячня =)

Я зовсім не та людина, що у 20 років. Це нормально. Але оскільки процес відбувається повільно і люди що змінюються весь час знаходяться поруч виникає оце відчуття, ніби ви знаєте одне одного усе життя і ніби ви весь час такі як зараз. Але це зовсім не так.

Іноді трапляються якісь життєві потрясіння, що змушують вас помітити зміни, але такі когнитивні дисонанси, як правило тимчасові і так чи інакше вирішуються або витісненням за межі свідомості, або свідомою сублімацією. Так працює людська психіка. Ми маємо узгодити зовнішню інформацію з внутрішніми очікуваннями і лише тоді відчуваємо себе спокійно, інакше в нас буде невроз, паніка, депресія тощо.

Так от, якщо дивитися на наші стосунки тепер, через 12 років, видно чого ми зійшлися тоді. Ми були дуже різними і одночасно майже однаковими. Взагалі це дуже важлива характеристика нас, як пари. Ми, не просто виросли в одному місті в один час, ми ще й за базовими настройками схожі. Обидва логіки, обидва інтроверти, обидва не вміли будувати стосунки і встигли набити шишок в спілкуванні з партнерами. Але тут починаються і відмінності. Вовка буде вам більш зрозумілий, мені здається, бо велика кількість людей зможе проасоціювати себе з ним. Перфекционіст, людина з високими стандартами і вимогами до себе, щодо синдрому відмінниці не скажу, але оттакенний комплекс самозванця в повний зріст. В інеті я зустрічаю купу людей зі схожими проблемами. Намагання всім сподобатися, робити все правильно, віра в справедливий світ та підсвідоме бажання заслужити собі місце в раю. Навіть кохання це те що необхідно заслужити бездоганною поведінкою. Розум, гідність, воля. Будь яка невдача це особистий фейл. Я був недостатньо старанний. Треба працювати над помилками і ставати кращім. Життя це процес досягнення мети і покращення своїх результатів.

Таких як я трохи менше. Навіть не стільки менше, скільки нас душить суспільство, бо ми асоціальні і не хочемо соціалізуватися. Такого як Вовка легко брати на понт, скажи йому що патріотично пахати забесплатно і він порве собі жопу на благо Родінє не задаючи питань. Я ні.
В мене не має авторитетів. Я на одному місті крутила суспільну мораль, закони існують щоби їх порушувати, а життя не має мети і закінчується небуттям. Тому - все дозволено! І якщо Вовка "дрожащая тварь", що мусить постійно доводити своє право на існування сумлінною працею, то я "право імєю" просто по факту існування. Я просто поки що тут. Я знаю, що це лише на певний час, знаю, що мені ніхто нічого не винен. Але також я знаю, що ніхто не має ніякого права вимагати у мене пояснення чому я тут і вимагати мене довести, що я заслуговую на життя. Я. Просто. Є. Існую бо мислю, мислю бо існую. В неймовірному, беззупинному, шаленому вирі життя, Богиня, що не кидає кості, кинула їх на стіл і випали десятки і ось я тут, а за мить мене вже не буде. І тут приходять якісь смертні ідіоти, щоб поспитати мої документи та нагадати мені про борг перед Державою? ХАХАХАХА!

Read more... )
elisapeyron: (Дневник)
З одного боку я майже звикла до того, що в нас трохи нетипова родина, а з іншого, будь-яка родина нетипова по своєму.

Короче, перша пташка вилетів з гніздечка. Це дуже дивне відчуття, яке як годиться викликає певну екзистенціальну кризу. Знову ж таки, коли більшість твоїх ровесників планують немовлят, в кращому випадку, а в гіршому самостверджуються тим, що в них же ж є ціла справжня робота в офісє і пофіг, що вони все ще живуть з батьками, але вони дорослі не те що ти, ти відчуваєш себе ледь не пенсіонером. Дитина виросла, поїхала від тебе жити в іншу країну і т-т-т ніби навіть справляється. А з іншого боку, у тебе на руках малеча на грудному вигодовуванні і ти ще досі не вирішила ким станеш коли виростеш =)

А ще в мене ніби новий етап подружнього життя. Перші 10 років подружжя це як дитинство. Цього ледь вистачає щоб познайомитися з партнером. Мені здається, що тільки от зараз, ми починаємо ставати коханцями. При чому це доволі хвилюючий процес. Ніхто не готував мене до цього. Всі книжки, фільми та лафсторі закінчуються весіллям. Більшість моїх знайомих, мої власні батьки та всі кого я знаю, розлучалися набагато раніше ніж наближалися до цього етапу стосунків. Мені нема з ким про це поговорити. А навіть якщо я знаходжу людей, що формально у шлюбі 20-30-40 років я швидко переконуюсь, що ми говоримо про якісь інші стосунки.

У мене великий рівень самоцензури коли я наближаюся до розмов на такі теми. Внутрішній неспокій і заборона говорити про 17 річного сина, що поїхав від нас жити у Київ. Про новий етап стосунків з чоловіком, де все ще є закоханість і созалежність, але вже немає страху перед самотністю. Якось мені казали, що по справжньому дорослою людина стає коли ховає своїх батьків. Можливо я зарано подорослішала, тому почуваюся трохи дивно у компанії ровесників. Їх проблеми здаються мені дещо інфантильними. Поки їх хвилює вибір правильних підгузок, я думаю про онуків. Але на відміну від 50-60 френдес, я людина іншого покоління. Я виросла в інформаційну епоху, сформувалася як особистість в часи, коли вже не було залізної завіси. Я не була піонеркою і ніколи не боялася казати те що думаю. СССР не робив з моїми мізками всього того, що зробив з ними і я це відчуваю.

Тобто існує такий ментальний злом в якому я вирішую проблеми які зазвичай вирішують люди у 50-60 років, з іншого я набагато молодша і фізично і когнітивно. Тому я відчуваю себе ніби поза звичної системи буття. І це дивне відчуття.
elisapeyron: (Дневник)
А в нас сьогодні річниця подружнього життя =)
12 років ми з Вовкою разом.

Це наше перше фото разом.



А це я щойно зробила. Хтоб міг подумати...



З.І. За Ярку не питайте, він ще спить після вчорашнього святкування в цих ваших інетах =)
elisapeyron: (Дневник)


І знову традиційно підбиваю фінансові підсумки.
Цей рік безперечно довів мою правоту. Чоловік традиційно не здатен з ходу пофіксити свої когнитивні викривлення набуті від проживання в Україні, тому замість того, щоб включити голову почав пахать як трактор. Це призвело до того, що зарплатня нетто знизилася на майже 9%. Тобто всі ті години додаткової праці і читання лекцій не просто не принесло нам грошей, а знизило реальні доходи =)
Трохи виправило ситуацію моє оформлення допомоги на дітей і пільг по багатодітності, але загалом доходи трохи знизилися.

Проте я дивлюся на ситуацію позитивно, тому що тепер НАРЕШТІ мій муж не зможе заперечувати очевидного - нема сенсу більше працювати в Євросоюзі. За це вас не просто не заохочують, вас за це карають! Нафіг овертайми! Нафіг викладацьку діяльність, підприємництво і активність! Треба отримувати соціал і вижимати з системи подачки. Інакше цей нещасний євросоюз не вміє. Ну не потрібен йому середній клас.

Я сподіваюся чоловік зробить НАРЕШТІ очевидні висновки, складе 2 і 2 і включить голову. Якщо це станеться я зможу втілити в життя свою мрію. Ну і налагодити стосунки зі своїм трудоголіком, якого я щиро люблю і поважаю не дивлячись на те, що він в мене такий наївний і неслухняний =)

Всім гарного святкування! Зустрінемося в новому році!
elisapeyron: (Дневник)
Перший випуск лидибру. Наговорили на 40 хвилин ні про що. Ми круті! =)

elisapeyron: (Дневник)
Вирішили розтягнути свята на всі вихідні =)

Мій хеловінский балкон.



Read more... )
elisapeyron: (Дневник)
Друзі в курсі що в Києві я знімала фільм. Мобілкою. Про нас.
Але це не важливо, важливо що я нарешті сіла робити з цього відеоматеріалу щось змістовне. Не знаю скільки мені знадобиться часу, а поки вам заставка.

elisapeyron: (Дневник)

Авторка картинки: Tanya  Zadorozhnyaya

Все доволі сумно насправді.

Державна школа починає нагадувати пекло. В цьому році ми не знайшли там Алі та інших іноземців і очевидно, що і нам доведеться рятувати дитину з того середовища.

Тут є приватні школи, але як і у випадках з абортами це лише для багатих.

А для бідних тут немає альтернатив. Бо ДО заборонено в принципі. Ібо нєх!

Як це виглядає?
Не хочеш в кожному класі розп'яття і черниць, що вештаються державною світською школою?
Не хочеш нетерпимості за національною ознакою?
Не хочеш тиску через неформальний зовнішній вигляд?
Не хочеш бути змушений писати пояснювальні навіть якщо запізнився на пів урока або забрав дитину раніше?
Не хочеш вчительку яка кричить на дітей?
Не хочеш вчительку, що не випускає дітей на уроці в туалет тому що... може?
Вчительку яка не хвалить учнів, ставить двійки замість того, щоб вчити, принижує гідність учнів та роздає поради батькам навіть не дивлячись їм в очі, бо в неї маленька зарплата і їй насрать?

Вас вітають приватні школи! Всього за від 350 до 750 (залежно від програми) євро на місяць (+ перший внесок рівний одному місяцю навчання) ви отримуєте... відносний спокій для дитини.

Навіть не питайте, що робити багатодітним батькам.

Ну добре, можливо я занадто драматизую. Більшість моїх френдів з Європи скаже, що 500-600 євро це фігня і вони стільки платять за садочок. І так, якщо ти бідний то краще померти зразу, бо інакше держава створить тобі суцільне пекло. З медициною тут така сама фігня. Тут скрізь все, що безплатне жахливе. Ну як власне в Україні, тільки в 6 разів дорожче приблизно =)

Але заробляти в 6 разів більше не виходить. А якщо спробуєш, то в тебе відберуть додаткові податки і ти отримаєш навіть менше ніж було якщо б ти не працював по 12 годин на добу (як і сталося з моїм трудоголіком).

До речі, згадала свій допис 2014 де я писала, що нам страшно емігрувати через такі низькі європейські зарплати (в Києві програмер на той момент отримував приблизно 3-4 тис євро після податків, в Європі 2 це вже дуже хороша зарплата). Тоді мене в коментах зацькували френдеси з Європ (реально довелося відфренжувати), головним аргументом яких було - так зп маленька, але за великі податки ти отримуєш безкоштовну медицину та освіту високого рівня! Так от, відносно принаймні Польщі це абсолютна брехня! Так і знайте.

Але для мене це не новина.

Новина, чому я так бішусь через це, я ж розуміла, що так і буде. Власне чому багато моїх знайомих і не хотіли їхати в Європи як і ми, і поїхали лише коли гривня померла. Напевне, я бішуся через відсутність СВІДОМОГО вибору. У мене його не було ні в 90, коли в моїх батьків вкрали гроші, ні в 2008, ні тепер. Але тоді страждала тільки я, а зараз мої діти і від цього я скаженію. Мені ніколи не було особливо страшно за себе. Сидіти без їжі в 90? Збирати недопалки на вулиці? Я була молода і сприймала це набагато простіше. А зараз я готова ридати через те, що не впевнена чи назбираю 2,5 тис євро на авто (3,5 вже назбирала). А авто потрібно тому що влітку я маю повезти дітей на море вперше за три роки. Бо я МУШУ. Так дивно бути дорослою =)
elisapeyron: (Дневник)
Новини в нас такі.

1. Вовка-молодший. Детско перейшло в другий клас. Трохи перетусили дітей, хтось пішов хтось додався. Тепер у класі додалося атеїстів, тому нарешті введуть етику замість релігії. При чому двоє атеїстів цілком етнічні поляки і на нас вже не дивляться як на єретиків.
Підписали Вовку на обіди у школі, дозволивши тим самим їсти м'ясо, якщо захоче. Поки ніби не хоче (чи мені не говорить, не знаю), але це вже його життя =)
Ще в нього басейн, карате і я хочу записати його на футбол.
Що до всього іншого то дитина пише як курка лапою, не читає жодною мовою та показує себе справжнім Томом Соєром. Вчора спіймали поза майданчиком у кущах, де він облаштував собі секретну піратську базу. Сьогодні дав завдання пошити йому прапор =)

2. Ярка. Операція поки що відміняється. Але це не значить, що все добре. Були на консультації, ортопед подивився знімки і на Ярку. Сказав привозити його у вівторок (це інше місто, так що шукатимемо машину) і класти в лікарню на кілька днів. Там його загіпсують всього на кілька тижнів, а тоді зроблять корсет, що можна буде знімати. І ходити йому в корсеті не менше року. А тоді вже будуть вирішувати питання з операцією.
Ще в нього басейн і айкідо, а згодом маю записати його в художню студію. Навчання Ярка вирішив закінчити на 9 класах, і я думаю, це правильне рішення.

3. Аліса. Вавка від БЦЖ все ще велика, але зменшується. З лімфовузлами все в порядку, сподіваюся що ми відбудемося легким переляком. Але поки все не пройде вакцинацію продовжити не можна, на жаль. З різних сторін почали з'являтися дивні люди "а вона у вас вже...?" (говорить, ходить на горщик, захистила дисер). Я не пам'ятаю вже чи були ці люди у вовкіному дитинстві, але щось мене це бісити стало сильно. При чому ті, що чіпають Алісу (обнімають, торкаються, посміхаються) мене не хвилюють взагалі. А от ті, що оцінюють і задають дурні питання, просто ААААА! Це я не ходжу на дитячі майданчики принципово. В Києві сходила кілька разів. НУ ЙОГО НАФІГ!
Зрозуміла звідки стільки неврівноважених мам які від запитання "як звуть дитинку чи скільки їй рочків?" готові превентивно убивати. Ні, я серйозно зараз. В Києві до мене підійшла бабця і суворо сказала:
- Что єто у вас на руке? Татуіровка?! Нємєдлєнно смойте! Нємєдлєнно!!!
Була просто шокована відмовою і проханням сходити нах. По її поведінці я зрозуміла, що досі ніхто не давав їй відсіч! Бо так охрєнєть людина може лише від безкарності.

4. Вовка-старший. Через всі ці переїзди завалив атестацію. Дуже переживаю за нього. Я знаю, що він впорається, але дуже переживаю. Бідна моя киця, ще й я підкинула проблем з прокуратурою. А про прокуратуру окремим дописом.
elisapeyron: (Дневник)
Пам'ятаєте цю глибоко філософську сцену?



Суть її, якщо вдуматися, в тому, що жінці не треба обирати - видумали теж! Я його зліпила з того що було, а потім те що було то і полюбила. Жінка яка насмілилася заявити "я обиратиму секс!" подається як глибоко нещасна, а потім і виводиться "мораль", ти будеш переживати про те чого в тебе не було, бухаха.

Хочете мою історію? Звісно дуже суб'єктивну, але на відміну від сцени з фільму цілком реальну.

До Вовки в мене були чоловіки. І жінки, але це окрема історія. Були різні експерименти і все що ви там собі ото уявили. Був і секс на одну ніч, на відміну від дівчини з фільму я не записувала, тому не згадаю зараз ні імен, ні облич. Проте і 2300... скіки там, звичайно в мене не було. Мій досвід на два порядки скромніший. І знаєте шо?

Я знайшла! При чому у той самий момент як ми злилися у одне ціле, незграбно вовтузячись на старенькій канапі, я з подивом усвідомила що він ТОЙ САМИЙ. Як це? Це як ферментативний каталіз. Ну знаєте фермент і субстрат. Вони просто створені бути разом. Їм не потрібно шукати безкінечно. Як тільки "ключ" підійшов до "замка" вони знають, що все заверте...

Так, секс це ще не все. Ми ще довго взаємодіяли, щоб перетворитися в сім'ю. Але секс не остання причина чому я нікуди не подінусь. Не знаю як там у Вовки, він не зізнається, але я за 12 років подружнього життя ще не натрахалась навіть і близько. Це як наркотик. Чим більше є, тим більше хочеться.

А ви кажете філософія...

Шукайте і знайдете! Стучиться та відкриїться вам! Кохайтеся та закохуйтеся!

І не вірте в казочки про благочестя. Їх придумали ті хто боїться порівнянь.
elisapeyron: (Дневник)
Коротко розповім як у нас що і повикладаю сюди фотки з інстаграму, щоб і дід подививсі.

В мене нарешті новий ноут, але тут все поки не так і не те, я мушу обробити купу фото з Києва і зробити фільм з того, що назнімала. Тому поки що я намагаюся прилаштуватися до нового ноута. Для мене це завжди страшний стрес. Кнопки не там де я звикла, а оскільки більшість команд я звикла вводити з клавіатури несвідомо, тепер для кожної дії треба вмикати голову. Це страшенно бісить!

З домом чи квартирою не зрозуміло. Я хочу переїхати, більш того я починаю розуміти, що хочу переїхати в місто. Можливо прийдеться переводити Вовку в іншу школу, але тут раптом виявилося, що його учителька пішла, ліпший друг переїхав в інше місто, а тепер і сусіди їдуть назад в Аргентину. Тобто сам Всесвіт говорить нам, що нас тут нічого особливо не тримає. А я скучила за містом, з ліберальнішим устроєм і швидшим ритмом життя. Та й мухи з мурахами підзадовбали. Щоправда виявилося, що нам не хочуть здавати невеликі помешкання. Невеликі це до 80 квадратів. Кажуть нас забагато =)
А я, чесно кажучи, хотіла щось менше, бо усвідомила тут, що більше не можу. Це кухонне рабство стало мені вже поперек. Ну це таке. Я відпустила ситуацію і пливу куди вкажуть зірки.

У повному психічному виснаженні є і певні плюси. Стає пофігу на оточуючу реальність. Новини? Політики? Світ котиться в прірву? Ну і ладно. Нічого іншого я і не очікувала.

Вовку в школу зібрала. Витратила на все аж три години. Зрозуміла, що весь цей кіпіш щодо першого вересня здебільшого в головах у матерів. От думаю не піти на батьківські збори. Все що треба напишуть в СМС.

Купили Яркому корсет. Записалися до ортопеда. Безкоштовний запис можливий аж на 10 січня, натомість той же самий лікар у той же самій поліклініці за 40 евро прийме вас у будь-який зручний час. Це до того як тут працює медицина. Не пам'ятаю чи розповідала. Але страховку поки що не бачу сенсу купувати. Здебільшого лікарі нам тут не потрібні, а швидка допомога оплачується нашими податками більш ніж.

Що ще. Алісу теж записали до фтізіатра місцевого на 14 вересня. Ну мені українські лікарі видали запас безкоштовних ліків, так що поляки нам поки не потрібні.

Вовка-старший набрав на роботі проектів, бігає шукає нам квартиру, а ще в нього за тиждень атестація. Я сказала йому що він псих, а його це дуже потішило. Сидить такий довольний, каже, бач який я крутий, все можу! Псих ненормальний, я ж кажу. Кіборг, а не людина. Я тут не можу в себе прийти від переїзду, а він майже склав новий курс по Пітону, що читатиме студентам за місяць. Я підозрюю, що я йому потрібна приблизно для того, для чого Доктор Хто підбирає супутників - щоб захоплюватися його геніальністю.

Сходили вчора на озеро, трохи пополювали на покемонів. Таке...


Read more... )
elisapeyron: (Дневник)
Вже традиційно відвідали Русь.
Русь змінилася у кращій бік, нарешті тут можна винайняти номер. Не все ще ідеально, є проблеми з водою у номері, немає програми розваг на випадок дощу, як ото зарядив під вечір зіпсувавши нам усе Івана Купала =)
Тим не менш парк мені дуже подобається. Зокрема треба відзначити працівників парку які реально намагаються показати що вам тут раді і це важливіше за деякі організаційні недоліки.
З зауважень - зробіть якійсь тент або в одній з зал поставте проектор і крутіть історичні фільми чи проводьте лекції-майстер класи з середньовічних ремесел якщо раптом піде отак дощ. Бо боляче дивитися на мокрих дівчат і хлопцев що продовжують театралізовану виставу прямо під зливою. Це звичайно відважно, але не можна так.
І все ще не вистачає аніматорів, щоб зайняти якимись квестами малечу. Було таке, я пам'ятаю але чомусь не прижилося. Зробіть врешті якісь шатер, насипте там конструктор з глиняних цегл або дерева і нехай діти вовтузяться.
Ще варто зробити більше терміналів або навіть поставити банкомат, а то готівки як завше не вистачає =)
Окрема дяка за WiFi, дуже в тему.
Страшенно шкода що не попадаємо на Зов Героїв але люто бешенно рекомендую!

Дякую дуже за відпочинок!

Історія наших відвідин КР.
Перший раз в 2012
Другий в 2013
Третій в 2014



Read more... )
elisapeyron: (Дневник)
Потроху рухаємося згідно плану =)



Read more... )

Дід

Jun. 11th, 2016 11:05 am
elisapeyron: (Дневник)
А це наш німецький дід ВіктОр Міхель, на честь якого наша Аліса Вікторія =)

elisapeyron: (Дневник)
Встановили кондюк. Ось, дід. Так, не так і не там де треба і не гарно, не красиво. Але як є. Все! =)



Сходила до стоматолога. Ужас-ужас, треба терміново виправляти!
Відмила в діда кімнату. Ну наскільки то в принципі можливо... Розумію чому люди навіть за гроші не хочуть. Там треба все залити бетоном і ЗЖЕЧЪ. Ну то таке...

Дід так мене чекав, ну так чекав, ну так скучив за рік. Що як я прийшла, через 5 хвилин пішов телек дивитися, бгг. І так кожного разу як ми заходимо. Максимум 5 хвилин і не цікаво. Що і треба було довести до речі. Так він в скайп дзвонить коли сам хоче, а так ми приходимо коли нам треба.

Пішла в ірландський паб закупилася пивом та пирогами, буду відпочивати тепер.

Read more... )
elisapeyron: (Дневник)
Нарешті вдома. Кому нас треба - ми тут є =)



Read more... )
elisapeyron: (Дневник)
Доїхали нормально, попали на день Америки в Україні. Погуляли. Пофоткалися з Обамою, Вовка познайомився з новою поліцією і отримав у подарунок книжку. Ярка малював на серветках послання у піцерії. Аліса підкорили місто та безліч його відвідувачів. Давно не бачила стільки посмішок і стільки не посміхалася у відповідь. А ще лише у наших потягах такі смачні пиріжки!



Read more... )
elisapeyron: (Дневник)
Знову сходили в opatowicka.pl
От що мене більше за все захоплює так це повна відсутність музики! Тільки ліс та тиша. І ніяких шашликів-півасіка і ганделиків. Роліки, ровери, мотузковий парк. Чого в нас так не можуть відпочивати?





Read more... )

April 2017

S M T W T F S
      1
2 345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 27th, 2017 10:46 pm
Powered by Dreamwidth Studios