elisapeyron: (Дневник)


Я ніколи не розуміла для чого людям книжки-інструкції. Як виховати дитину? Як заробити мільон? Практичні поради з домогосподарства. Прості інструкції по захопленню Галактики. Куховаріння для анархіста. Ні, ця мабуть і може стати у нагоді...

Стоп. Спочатку я розкажу про "я не розумію". Коли людина каже вам "я не розумію як це..." (бути вегетаріанцем, народжувати вдома, підтримувати політику Трампа, слухати Ласковій май, любити математику) це може бути як щіра цікавість так і прийом тролінгу. Я часто густо не можу відрізнити одне від іншого. Це як відрізнити щиру наївність від бажання культурно вколоти.
- Ой, ви така молода, а по фото я думала ви набагато старше ^________^
Я думаю ви зрозуміли що саме я маю на увазі. Такий вид "культурного" тролінгу. Коли тобі не чесно кажуть:
- Ти мене бісиш!
А дають зрозуміти, що вважають тебе лайном:
- Ну ми раніше теж попадали в такі неприємні ситуації поки не стали розумніші ^______^

Так от. Я зараз про речі яких я дійсно не розумію.
Колись, коли я була молода і дурна, я вважала, що всі хто не такі як я - дурні. Не так категорично, звісно, але тим не менше. Я то гарна? Гарна. Я в гармонії з собою? В гармонії. Мені подобається мій спосіб життя? Так, я задоволена тим як живу. Тоді всі хто не в гармонії, не задоволений і живе не так як я - живе неправильно! Логічна така підліткова схема. Потрібно дуже багато ментальних зусиль, щоб зрозуміти, що не існує правильного способу життя і інструкцій за якими можна отримати визначений результат.

Це важко.

Бо все наше життя нас вчать "рецептам". Візьміть два яйця (два шпателя цементу, дві точки, дві довідки про доходи, два підгузка) і вибийте їх на пательню (додайте склянку води, накреслить відрізок, ретельно протріть дупу, притисніть до рани). Ми ростемо з переконанням, що якщо виконати все згідно інструкції ми отримаємо визначений результат. Складемо шафку з Ікеі, отримаємо диплом, знайдемо чоловіка своєї мрії.

Але життя працює трохи інакше. Схеми полегшують виконання багатьох операцій. Але у всього є ціна. Далеко не все піддається автоматизації. Можна налагодити випуск уніфікованих деталей, стандартизувати деякі виробничі процеси, укласти стандарти і протоколи виконання певних процедур. Але завжди залишаються унікальні речі які не піддають масштабуванню або піддаються дуже важко. Це не тільки про емоційне - кохання, батьківство, внутрішній світ. Це про унікальні культурні артефакти, цінність яких часто пов'язана саме з неповторністю. Це складні біохімічні процеси, коли потрібні роки, щоб хоча б спробувати розвернути їх у рамках масового виробництва. Ми намагаємося! Але все складно. Саме тому, в ресторані все ще смачніше ніж у фастфуді, а ручна робота цінується більше ніж масовий продукт. Можна купити пластикову біжутерію, або дешевий віски, але різниця буде відчуватися і для цього не треба бути спеціалістом. Коли ви берете в руки камінь або копію з пластику з дитячого набору, хіба ви не відчуваєте різницю? Відчуваєте. Зв'язані руками речі, вишиті руками скатертини. Так, фото в інеті різницю не передають, але варто взяти в руки і недбалість машинного "медінкитаю" очевидна.

Що я намагаюся сказати?

Нема нічого поганого в унікальності. Так, більшість людей схожі. Проблеми більшості людей схожі. Так, можна навіть виділити певні схеми шляхів вирішення проблем для різних людей. Типу поділити людей на соціотипи і для кожного соціотипу підібрати модель поведінки. Але раз у раз на практиці такі підходи не спрацьовують!

Ви скажете, психологія молода наука, почекайте і всіх людей поділять та порахують та навчаться маніпулювати. Управління хаосом, теорії ігр, соціопсихологія і... навіть психоісторія (привіт містеру Селдону). Можливо це станеться. Але навіть зараз, з науковим підходом до маркетингу, фокус-групами, соціоекспериментами і дослідженнями картинка вимальовується квантомеханічна =)
Раніше я б сказала, що вона термодинамічна, в тому що сенсі, що ми можемо передбачити поведінку термодинамічної системи, але не можемо описати конкретний атом у ній. Але зараз я схиляюся до думки, що все ще гірше =)
Але оскільки я не впевнена в цьому остаточно, то зупинимося на макрофізиці.

Намагання скласти схеми раз у раз закінчуються провалами. Що це? Проблема попадання в цільову аудиторію? Неправильна соціологічна інтерпретація результатів? Погана теоретична робота?
Де правда? В піфагорійському баченні математики як ідеального світу і нашого, реального, недосконалого. Тоді як за допомогою ідеального інструменту описати парадоксальну дійсність? Чи з нашим світом все гаразд на що натякає, на мою скромну думку і геделевська теорема про неповноту.

Просто цей світ не описується в термінах формальної системи. Змиріться!

Або, якщо це ваша робота, не змиряйтеся але враховуйте ціну помилки. От я зараз спостерігаю як в прокаті провалилися блокбастери останній років. Шалені гроші. Шалений маркетинг. Вся потужність соціологічних досліджень і маркетингових прийомів. Плацебо-контрольовані подвійні сліпі фокус групи. І? І? Я питаю вас що ж пішло не так?

Соціум, як і життя загалом це еволюціонуюча система. Сьогодні вірус грипу скосив людину, завтра він вже не спрацює. Імунітет. Сьогодні ви вкинули вірусний ролік, розкачали зраду, підняли людей на протести. Завтра всі ті самі прийоми, ті самі гасла не працюють. Людьми легко маніпулювати? І так і ні. Теорія керованого хаосу такий самий міф як і теорія змови, але для іншої цільової аудиторія. Скільки диктаторів на цьому спалилося, ой, ой.

От тому я не розумію, правда не розумію, без іронії, потягу людей до книжок-інструкцій. Навіть якщо така інструкція добре описує загальне правило або закон природи, що вам до того, у вашій, конкретній, суб'єктивній життєвій ситуації? Досвід інших? Ок, звичайно, але звідки впевненість, що у вас є підстави екстраполювати його на ваш випадок?

Багато думала про це останнім часом. Дійшла висновку, що проблема не в пошуку досвіду інших, а в перекладанні відповідальності з себе. Раз я все роблю по книжці, а все не виходить, значить винуватий автор книжки. Якщо все вийшло то це моє досягнення, як же без цього =)

Одна з причин чому я не даю поради. Я не лідер і не хочу відповідальності. Я анархіст і не визнаю авторитетів. Це причина того, чому я не шукаю порад.

Через це мені важко зрозуміти мого чоловіка, інших людей. Зазирнути їм у голову і зрозуміти як в них там все працює і головне як вони можуть не бачити очевидних для мене речей.
elisapeyron: (Дневник)
Я давно помічала, що в мене деякі проблеми зі сприйняттям емоційної інформації, але нещодавно усвідомила наскільки все не так як у людей.

Я не читаю художньої літератури, не дивлюся мелодрам, не можу сприймати інформацію, яка подається через внутрішні переживання персонажів або автора.
І в якийсь момент я це все нормалізувала і вирішила, що лише "кисельні баришні" полюбляють всяке "про любоф", а я просто трохи менш кисельна, нічого такого.

Нещодавно почали читати з чоловіком книжку, науково-популярну, де деякі речі пояснюються на прикладі людей. "Маша любить Костю, а той любить Петю і ось у них починаються якісь відносини...". Чоловік сказав, що йому дуже подобається такий формат подачі інформації, бо це робить текст живішим і легшим для сприйняття.

Я жахнулася. Почали обговорювати і порівнювати наші враження. Виявилося, що ми майже все читаємо та дивимося по-різному.

Read more... )
elisapeyron: (Дневник)

В моїй стрічці друзів постійно з'являються репости різних модних та не дуже психологів. Я рідко читаю такі статті, але нещодавно Аліса Вікторія заснула на мені так, що ні встати ні поворухнутися. І я полізла читати і цілий день на це вбила. Потім я довго сиділа і намагалася переварити почуте. А сьогодні спробувала поговорити про все це з чоловіком.

Чого я НЕ розумію.
Дуже популярні два підходи до проблем у відносинах.
1. Блогер-психолог починає казати автору, що він дурак, все робить не так і взагалі йому треба взяти себе в руки! І якщо він буде слухатися мудрого психо-блогера то все в нього стане зашибісь. При цьому психо-блогер стражда (або насолоджується) графоманією та схильністю до ідіотських метафор. "Мінуси-плюси", "рибаки та рибки", якийсь безумний зоопарк у голові афтора.

Тут я спитала в чоловіка невже комусь подобається коли його принижують? Став би він писати листа знаючи, що його публічно висміють. Чоловік сказав, що існує багато людей, що люблять "чарівні пендюлі" бо вони надихають їх на зміни. А мені не зрозуміти бо я занадто самозакохана та малокритична до себе. Ну ок, подумала я.

2. У блозі психолога заборонено критикувати "жертву". Будь яка людина у якій не склалися стосунки це жертва аб'юзера. Полюбому! Навіть якщо психологічне насилля над "жертвою" полягає у тому, що "насильник" сниться жертві і не дає себе забути. А вона так кохає, а він, гад, кохає іншу і в них сім'я, дитина і вони поїхали в іншу країну жити. І тепер "жертва" полює на "аб'юзера" у соцсітях і вимагає щоб він припинив її переслідувати. Нарцисизмом, психопатієй і насильством у блозі називається буквально все, що "жертвам" не подобається. Часто їм не подобається, що в них не закохалися.

Тут нормальна людина зазвичай починає відчувати себе насильником. Бач скільки навколо страждальців, а ви і не знали, що фактом свого щасливого існування зробили їм так боляче. Але потім ви починаєте злитися. Бо є якась межа в танцях на почутті провини. Коли доросла людина розказує що всі її мучать - батьки погані, чоловік, діти, начальник, ви починаєте підозрювати, що тут щось не так...

"Потерялась собака. Рыжая. Сука. Блядь. Как я ненавижу эту страну!!!" - якось так.

Read more... )
elisapeyron: (Дневник)
Навіяно стрічкою.
В інеті люди поділяються на 10 типів - ті хто постить свої публічні данні і анонімусів. Між цими типами людей постійно точиться дискусія, а чи варто або ні показувати своє життя. Фотки дітей, домашніх тварин, описувати подробиці побуту. Або краще заводити анонімний аккаунт срати в чужих комментах і сподіватися, що вас не відслідкують по АйПі =)

Насправді, культура анонімусів довга і барвиста. Іноді це навіть певний стиль життя. Такий собі спорт по оминанню Системи і приховуванню від Великого Брата. Хтось каже що це параноя? Я вважаю це велике відчуття власної важливості(ВВВ).

Коли анонім закидає мені, що я ексгібіціоністка, бо буцімто мені конче потрібна увага, я розумію, що він проговорюється про себе. Він підсвідомо вважає себе дуже важливим, настільки, що треба ховатися інакше ЦРУ, кровавая гебня, маньякі-гвалтівники, інші анонімуси прибіжуть та будуть його убивати, гвалтувати його дітей та палити його дім і не заспокоються поки не завершують свою чорну справу.

Read more... )
elisapeyron: (Дневник)
Ярка пішов на айкідо, Вовка до сусідів. Нам трахаться хочеться так, що нема сил, але Аліса Вікторія і не думає спати. І що ми робимо?
Миємо підлогу.
Що ви розумієте в зміщеній активності біологи!

А до речі. Всім батькам читати бігом! О пользе капризов
Капризы — то есть стремление добиться чего-то запрещенного, или невозможного, или бессмысленного — принято считать формой детского поведения, причем такой, которую надо подавлять и ни в коем случае не поощрять. Между тем капризы имеют большой биологический смысл. Часто это демонстрация, основанная на потребности ребенка обратить на себя внимание. Очевидна биологическая значимость подобных действий — без внимания матери шансы на гибель ребенка многократно возрастают. Порой капризничают и взрослые люди, и домашние животные. Такое поведение у людей расценивают как инфантильное (если речь идет не о беременной), у животных — как результат плохой дрессировки. Однако нередко капризное поведение бывает основано на других потребностях — это одна из разновидностей смещенной активности, метод защиты от неконтролируемости ситуации.
elisapeyron: (Дневник)
Довго не знала як назвати, чи то про податки, чи про психологію.

Пам'ятаєте я хизувалася, що чоловіка обрали "кращім роботом працівником року"? Ну і надавали купу бонусів на які я дітям на новий рік іграшок накупила. Так от виявляється це було не все і йому ще грошовий бонус виписали. Менеджер питає, "як там? ;)", а Вовка нерозуміє "та каже прийшли якісь гроші на картку але там, як би сказати, десь на проїзд хватить..." =)
Менеджер в шоці. Виясняють, оказується воно там якось посчиталось і ушло в податки... все! =))
Ну тобто відсотків 90% від суми =))

Чоловік в пєчалі, я дико ржу. Кажу:
- Мужчина, ви ж взагалі не знали про той бонус, так? Ну то 10% все оно краще за 0%.
- Та так воно так... Але ж мені тепер капец як ОБІДНО! Нафіга я тоді СТАРАЮСЯ.
- Вперше чую що ти за бонуси стараєшся ;) Можна подумати ти без них не пашеш як той бджіл!

Але, справедливості заради, ми заходилися зараз оформлять +500 зл на друге і колейне детско. Це від держави допомога на дітей всім, навіть понаєхам. Має вийти 1000 злот на місяць (якщо в податки не заберуть АХАХАХА!).

Але взагалі я починаю розуміти чого європейці не поспішають працювати. Бо легко може вийти що підвищення зп обернеться підвищенням ставки податку і на руки ти отримаєш ну на банку пива =)
Не сильно стимулює напружуватись.
elisapeyron: (Дневник)
До речі про зовнішність.
Я рідко викладаю свої фотки, бо не знаю потім як з цим жити. Ну наприклад, вчора дівчата в ФБ обговорили мої чудові сіськи та талію, помітили що я схудла, сказали, що гарно виглядаю.

Чоловік ржав вголос спостерігаючи за моєю реакцією. Бо мене ж ніби похвалили, так, але ж...
Не знаю, сам факт що люди обговорюють мою зовнішність стопорить мені мозок =)
Пофігу який висновок вони потім зроблять - ябвдул і ябневдул шокують мене однаково глибоко О_о
Особливо від тих, кого я знаю в реалі і з ким мені потім сидіти за одним столом =))

Але меньше з тим. Я хотіла розповісти чому я обираю чоловікові прикид, а він мені ні. Тому що з боку видніше і він мені довіряє. Натомість він дуже делікатна людина, на відміну від мене. ЗАНАДТО делікатна. Тому він ніколи не скаже не тільки "ти в цій сукні як вагітний гіпопотам", а навіть "приміряй оцю сіреньку сукню, бо горохи на червоному це трохи не твоє...ніні полоска по жовтому теж не дуже...солоденька моя!". А потім ти переміряєш все це вдома і розумієш, що ніколи більше не вдягнеш.

І хоча така надмірна чоловікова щепетильність в цьому питанні ускладнює мені складання гардеробу, я йому щиро вдячна. Бо знаю і зворотній бік стосунків, коли після першого (і останнього!) сексу тобі кажуть "тобі незавадить підкачати прес!" або коли освідчення в коханні звучить приблизно так:

- Ти не сама красива дівчина, яка у мене була, але ти найкраща людина яку я зустрічав у житті!

І хоча я правда(!) зацінила відвертість того хлопця, я його кинула. Він сильно переживав спочатку і не міг зрозуміти в чому причина. І я навіть почувалася трохи винною. Але коли зізнання закоханого чоловіка починається зі слів "ти не сама..." то нафік. Я не ставлю на цю кобилку.

Так що дякую тобі чоловік, за те, що ти такий який ти є. Іноді я сварюся через те, що ти не можеш чітко і чесно сказати все що думаєш, але я ціную те, що ти "непомічаєш" моїх косяків =)
elisapeyron: (Дневник)
Все время забываю вас познакомить. Это капибара Франческа. Мое новое alter ego =)
Приехала со мной из Мюнхенского магазина в Зоопарке, теперь я с ней сплю, если особенно тревожно.



Я обожаю капибар, потому что очень на них похожа =)

Домашняя капибара
elisapeyron: (Дневник)
Кажется я создала идеальный тест на интеллект. Достаточно задать всего два вопроса:

Как вы относитесь к ГМО?
Что вы думаете по поводу ввода войск в Крым?

Если на первый вопрос в ответ вы слышите мат - перед вами дурак.
Если на второй вопрос в ответ вы слышите мат - перед вами умный человек.
elisapeyron: (Дневник)
Ну вот наконец-то я услышала то, что имеет для меня смысл. Спасибо!
Надеюсь станет полезно другим, если что там в комментах можно спросить совета.

О посттравматическом синдроме от [livejournal.com profile] ludmilapsyholog

Признаки ПТСР:
-- расстройства сна и апетита,
-- нарушение контакта с потребностями, вы не помните, когда в последний раз ели, спали, не замечаете травм, холода, грязи,
-- чувство напряжения, тревоги, тело не расслабляется даже во сне,
-- флэш-бэки (картинки пережитого, помимо воли "вспыхивающие" в сознании),
-- раздражительность, непереносимость малейших затруднений, несогласия,
-- приступы вины, постоянная прокрутка в голове вариантов, что можно было бы сделать, чтобы спасти погибших,
-- острые, трудно контролируемые приступы гнева или отчаяния,
-- отупение, апатия, депрессия, стремление забыться, нежелание жить
В особо тяжелых случаях могут иметь место психотические эпизоды, с утратой адекватного восприятия реальности, а также суицидальные попытки.

Если вы наблюдаете эти признаки (могут быть не все, а только некоторые) у себя или близких, отнеситесь к этому внимательно. Это состояние не только очень мучительно, но и совсем неполезно для здоровья и для ситуации в целом. Не терпите и не игнорируйте проблему, просите помощи и оказывайте помощь.

Если говорить очень упрощенно, ПТСР - это следствие отравление организма гормонами стресса, а также перенапряжения всей нервной системы и механизмов психологических защит.
Соответственно, помощь людям, страдающим от посттравматического расстройства, состоит прежде всего в снятии стресса (насколько это возможно), контейнировании, создание условий для восстановления контакта с телом и ослабления защит.

Что это значит на практике, что можно сделать для других и для себя>>
elisapeyron: (Дневник)
Уже несколько дней я себе тихо страдаю, думая что мое нытье не особенно интересно широкой общественности.
Но вчера я встретилась с замечательной Русланой [livejournal.com profile] progenes, сегодня прочитала пост Леры [livejournal.com profile] bezlepkina. А последней каплей стал пост парня из сотни самообороны. Он писал "мне так стыдно, что рядом падали мои мертвые товарищи, а на мне ни царапины, я ничего не сделал". И меня порвало. Если парень с передовой(!) начинает винить себя в том, что живой, значит это общая боль.

Лично я сейчас испытываю чувство глубочайшей вины. За то что я повезла детей в Мюнхен к бабушке, за то что купив билеты назад числа 10, уже 20 утром колебалась и малодушно хотела их сдать или хотя бы отложить вылет. За то что кроме пафосного говна в бложике я не сделала чего-то... Не знаю чего. За то что я не могу лечь в гроб вместо... О! Мне офигенно знакомо это состояние. Я потратила на чувство вины много лет =(
Когда погибла мама, мне было 10 и мне было нестерпимо стыдно за то что я, тупая, жирная сука живу, хожу, дышу, а ее нет. Нет ее больше и не будет никогда.
И вот опять.

Да, разум говорит мне, что я должна была думать о детях. В конце концов я ответственна за них, это мой долг. Да, муж говорит мне, что оказавшись там я стала бы просто мясом, я мешала бы сражаться тем кто умеет, я бы путалась под ногами и была бы совершенно бесполезным мешком говна. Да, друзья говорят, что есть куча вещей которыми я действительно могу помочь. Волонтерская работа, еда, деньги и все что я делала до того по мере возможностей я могу делать дальше и призывать делать других.

Но это говорит тоненький голос разума.

А душа говорит, что я никогда и ни чем не в состоянии окупить эту жертву. Чтоб я не сделала этого будем мало, мало, мало. Ведь право жить нельзя заслужить. Никакими мелкими делами нельзя вернуть людям жизнь. И...

В общем у меня просьба к профессиональным психологам. Возможно вы знаете что нужно говорить людям в таких случаях. Что нужно делать, чтоб не сойти с ума и окончательно не сломаться. Я призываю вас писать об этом в ваших блогах. Я могу давать ссылки и распространять ваши статьи. Ведь я наверняка не одна такая калека. Помогите, пожалуйста...

З.Ы. И последнее. Я не герой. Когда вы пишете, что они положили жизнь за то, чтобы я построила новую страну вы накладываете на меня такую моральную ответственность, что мне хочется тихо помереть во сне не добравшись до Киева. А вдруг я не справлюсь?
Я не герой. Я тупая пизда с веселым бложиком про Вовку-морковку и игры с детьми. Вы думали я об этом не знаю? Так я знаю. Я никогда не лезла на трибуну, в рейтинги и на тусовки. Потому что я не уверенна что я знаю как лучше или знаю что всем делать и как другим следует жить. Я не медик, я не юрист. Я могу делать бутерброды, выкладывать фоточки и собирать мусор. А вы говорите "теперь в память о героях ты должна сдвинуть горы". А вдруг я все испорчу? А вдруг я окажусь слишком тупой, слабой и малодушной? И что тогда. Все было зря?
elisapeyron: (Дневник)
Кстати, я не тролю, но за два месяца у меня накопилась кое-какая интересная статистика.
От меня отфрендилось (иногда с пафосом) около 100 человек. Подавляющее большинство из России.
Что там говорится про друзей которые познаются в беде? =)

А да, лидер по безумию в камментах, девочка, которая написала что-то типа "Россия для меня как мать-алкоголичка. Не могу же я бросить свою алкоголичку мать?!".
И эти люди меня обвиняют в русофобии? О_О
Не то чтобы у меня не возникало даже мысли назвать Украину алкоголичкой. Я и про Россию такого никогда бы не написала. А тут сами, про свою же страну =D
Я_в_шоке, как говорится.

И спасибо Друзьям за поддержку. Вот реально именно сейчас самое время для этого, где бы вы не находились. Потому что тут, в эпицентре, очень непросто просто сохранять здравый рассудок. Спасибо вам!
elisapeyron: (Дневник)
Утренний диалог показал, что нам с мужем снился один и тот же сон.
Во сне мы поругались. И теперь я не могу понять, нужно ли извиняться за бессознательную коммуникацию. С одной стороны, она вроде как случилась во сне, с другой, мы же провзаимодействовали и помним оба, что говорили друг другу. Странное чувство. Может я все еще сплю? Или это какой-то новый этап семейных отношений?
Нужно теперь срочно прекращать флиртовать во сне с незнакомцами!
elisapeyron: (Дневник)
Точнее про Вовочкины ногти. Я вижу многих тема всколыхнула =)
Понимаете, дело в том, что мы говорим о Вовочке. Вовочка обладатель чудного характера. Он милый, щедрый и добрый ребенок. Но где на него залезешь там и слезешь. И не надейтесь, что вам удастся управлять Вовочкой или манипулировать его мнением.

Вовочка - легированная сталь.

Вовочка - бетонная стена.

Вовочка согласится сделать вам приятное, он пойдет на компромисс и уступки, он согласится с вашими разумными доводами. Он будет чистить зубы и убирать за собой игрушки. Но если речь идет о том, что Вовочка считает переходом своих личных границ, вы бессильны перед ним. Абсолютно.

Я подозреваю что его можно сломать физически, заставить или поработить. Но сломить его дух вы не в силах. Вовочка всегда чувствует, когда вы вторгаетесь в его личную зону ответственности. И всегда вам про это скажет.

- А тебя дети не дразнят, что у тебя ногти черные?
- Нет.
- И что прям никто ничего не сказал? О_о
- Ну почему? Они все время говорят. Все время спрашивают "и зачем ты это сделал?!".
- А ты?! О_о
- А что я? Я то же что и тебе говорю - МНЕ ТАК НРАВИТСЯ.

Вовочка - монолит.
elisapeyron: (Дневник)
Кто давно меня читает, знают, для вновь прибывших расскажу еще раз. Я не хожу по ссылкам "N добавил вас в друзья", потому что 99% таких ссылок боты, притворяющиеся людьми, методом воровства чужих нормальных постов и сборки из них солянки. Отличить такого бота от человека реально, но на это требуется время, которого мне, откровенно, жалко.

Поэтому, если вы желаете взаимности - познакомьтесь со мной! Не сочтите за труд просто представиться!

Почему пишу? Я хожу по всем ссылкам отфрендившихся. Потому, что накруччики рейтингов в жж часто предлагают дружбу, а потом задним числом отфренживают людей, получая таким образом журналы с, типа, 3000-4000 и более друзьями, при этом с 500-600 взаимными. Я не знаю на кой оно им надо, но подозреваю, что что-то там такое в рейтингах считается. Я в рейтингах не участвую, мне оно нафиг не надо. Но я не люблю западлянки. А прифренд с отфрендом втихаря, считаю именно мелким жульничеством. И голосую ногами, так сказать, ибо нефиг!

Так вот, пару дней назад стало много отфрендов. Я стала заходить в журналы, а там такие милые мамочки, с фоточками подоконников, детей, мужей и постов про всякое интересное. И мне жаль, что человек вот так вот ушел, а я даже не узнала о его существовании. Не дождался взаимности? Вроде, за последние дни, ничего провокационного не писала и ни с кем не ругалась, остается именно этот вариант.

Милые, если вы мне не расскажете о себе, я про вас не узнаю =)
Чтож вы все стеснительные такие? Или это банальное тщеславие... Сама приди и познакомься, раз мы снизошли и нажали кнопку "зафренд"? =)
Мне не нужно количество юзернеймов в профайле. Этот журнал антикомерческий и не приносит мне нишеша, а лишь треплет нервы. Я не гонюсь за "френдами", но я всегда рада новым, интересным друзьям, их детям, кошкам и видам из окон их домов. Просто дайте мне знать, что вы есть =)

Давайте дружить?
elisapeyron: (Дневник)
И снова все до меня подробно рассказали! =)

Источник

На основании этого  существует несколько мифов по поводу критики и ее значения в жизни:

  1. Критику не любят только неуверенный слабаки.  На самом деле среди потоков критики в сторону любого человека большую часть занимает критика неконструктивная и деструктивная. С какой целью эти виды критики надо любить и терпеть. Они  мало полезны в жизни. Кроме  неприятных эмоций от вторжения в границы, человек ничего не получает. В этом случае слабаком можно назвать такого человека, который себя не ограждает от потока бесполезной критической информации, не говорит «нет» «злобным критикам».

  2. Критикующие люди всегда дают возможность человеку увидеть себя с другой стороны. На самом деле у критиков бывает весьма специфический и далеко не непредвзятый взгляд. Часто они просто проецируют свои проблемы на других. Информация о внутреннем мире и внутренних конфликтах критика большинству людей совершенно бесполезна.

  3. Люди вокруг знают о тебе больше, поэтому нужно слушать, что они  тебе говорят.  Это утверждение перекликается с номером 2. И даже если они действительно знают больше, совсем не обязательно, что их мнение по поводу того, что они знают, окажется верным и нужным.

  4. Если ты сказал «А», будь готов быть забросан за это камнями.   Многие считают, что любой ваш поступок развязывает окружающим руки для любого вида агрессии. Это как «вышла в короткой юбке, не жалуйся что изнасиловали, сама хотела». Если вывесил фотографии, получи ушат коричневого ИМХО в лицо.   Написал о чем-то личном в дневнике, будь готов к смешиванию своей личности с грязью.

  5. Если я хочу человеку добра (даже теоретически) то могу себя не сдерживать. «Добро» понятие очень растяжимое.  Не все добро кому-то нужно.

  6. Если тебя критикуют, тебе хотят добра.

  7. Без критики ты не сможешь стать лучше, чем сейчас. И если ты отказываешься выслушивать  критические замечания в свой адрес, то люди тебя разлюбят.

Зачем критики это делают? Один из самых серьезных факторов ,толкающих деструктивную критику и часть неконструктивной критики, наличие раздутого собственного Я. Т.е. «Я» очень значим, «мое мнение очень важно» для всех, его нельзя оспаривать. Если ты говоришь, что  тебе не важно мое мнение, то я могу  тебя перестать любить ( расфренжу тебя!).  Хуже этого вообще ничего нельзя придумать. А еще я тебе никогда больше не скажу своего мнения. Это как анафема.

Другая причина, не менее значимая – те  самые детские привычки, связанные с критикой. Люди иногда просто не мыслят других отношений, дружбы и любви. То есть, как вот это все, и без критики? О чем говорить-то? Как о друзьях-любимых-родных заботиться?
Еще одна немаловажная причина – люди не умеют справляться со своими негативными эмоциями, пускать их в нужное русло, не сбрасывая на других, поднимать свою самооценку путем работы над собой, а не за счет унижения других.

Источник
elisapeyron: (Дневник)
И вот, внезапно, я получаю комментарий, полный искрометного юмора и уничижительного сарказма. В нем по косточкам разобрано кто я, что я и почему мне следует убить себя об стену или залезть под лавку и больше никогда не сметь лезть в общество к приличным людям.

И так все по полочкам разложено. И самовлюбленный нарцис с истеричными акцентуациями. И воинствующая бездарность, от небольшого ума решившая, что имеет право решать вместо детей, что для них лучше. И вообще, откуда эти властные нотки у матрешки с базара Святошино? Откуда сей пафос, милая? Откуда столько самолюбования.
Ведь все прекрасно понимают, что из себя ты представляешь на самом деле. И сама ты все понимаешь, но вместо того, чтоб скромно самоубиться, почему-то барахтаешься, лезешь к приличным людям, умничаешь в журналах у тех, кто действительно что-то из себя представляет. Какая-то, глубоко-противная, личность.

И вот читаю я все это и жутко злюсь. Думаю, а сам-то ты кто критик хренов? Может ты чего добился, чтоб иметь право меня судить? Может лучше детей воспитал? Или семейная жизнь у тебя полноценнее, работа интереснее и жопа стройнее? То же мне, думаю, эксперт. Что ты вообще про меня знаешь?!

Ищу кнопку бана и не нахожу! О_О
И вдруг понимаю, что я все еще сплю.
Ну привет тебе, внутренний голос =)
elisapeyron: (Дневник)
Возможно я не права, так как сужу исключительно по себе, но, по моему, это возрастное.
Когда я была маленькая, мне нравилось то что в журналах, рекламе, телевизоре. Я бы в жизнь в этом не призналась бы самой себе и била бы себя пяткой в грудь на предмет, что сие мой собственный выбор, но правда в том, что эти, якобы, индивидуальные предпочтения, подозрительно совпадали с общей модной тенденцией. Я не буду про женщин, а то опять начнутся мирожопные комментарии, я скажу за мужчин.

Может дело в возрасте и каких-то особенных гормонах, но лет в 20 мне бы понравился пластиковый парень справа. А сейчас, даже если абстрагироваться от его полудебильного лица, он кажется мне карикатурой на человека. Зато парень слева претендует на роль в моих сегодняшних фантазиях. И волосатый пузик важное дополнение к этим фантазиям.

А еще, кстати, в молодости я не понимала прикола в винтажных вещах. Тю, старье какое-то. Бохо? Тряпки мятые! А сейчас меня трусит от стандартизированных интерьеров Икеи и ширпотреба универмагов. И я легко понимаю, как можно заплатить в 10 раз дороже за вещь ручной работы. Даааа... понимание изысканной красоты приходит с возрастом. Или я просто становлюсь извращенкой и стандартных рекламных картинок мне уже мало. Приелось. Оставьте эстетику конвейера молодым =D



З.Ы. В этом посте не буду банить - развлекайтесь. Но если я не отвечаю, извиняйте, мне лениво спорить о вкусах и я предупреждаю, что мое мнение может не совпадать с мнением автора этого журнала.
elisapeyron: (Дневник)


Хороший сериал про когнитивные искажения нашего мозга. Для тех кто смотрит всякие детективные сериалы многие явления будут знакомы. Но возможность проверить себя и побыть в шкуре героя шоу, это редкая возможность. Рекомендую! =)
elisapeyron: (Дневник)
СПАС ив o Mw 3 h loporiA.1;! 1К^ЖИ COKWÍO *l<ä»,фото,Образование,grammar nazi,фото приколы,новые и лучшие приколы, самые смешные прикольные фотографии и юмор в картинках, фишкинет

Кажется до меня дошло!
Дело в том, что по природе своей, я аналитик. И я беспрестанно сортирую поступающую информацию в поисках взаимосвязей между вещами.

И вот, я не могла не заметить, что за последний месяц в людях (в том числе, в уважаемых мною френдах) проснулся граммар-нацизм. Конечно, это очень субъективное ощущение, но придирок к пунктуации и опечаткам стало в разы больше.
Сначала я, привычно, связала все с осенним обострением блогосферы.
Но вчера я, наконец-то, прозрела. Выборы же! ЖЖ, а это подавляющее большинство москвичей, делит мир на "своих" и "быдло" =)
А как лучше всего отделить "интеллигентов" и "либералов" от прочего населения? Правильно, посчитать количество запятых в абзаце текста!
А уж если там есть, прости Господи, орфографические ошибки, то с собеседником, вообще говоря, все понятно и никаких дополнительных маркеров его ущербности не требуется.

Тут я должна, вроде как, обозначить свое отношение к происходящему, но, откровенно говоря, я не знаю что сказать. На войне все средства хороши. Если у людей есть хороший филологический слух, нет ничего удивительного, что стилистика речи собеседника позволяет им делать выводы про его социокультурный статус.
А то, что мне прилетает в последнее время, повод, пожалуй, открывать учебник. Правда, экзамен у меня по украинскому и английскому, так что я даже не знаю, какой учебник лучше открывать в первую очередь =)

Ну, в общем, когда вас, в очередной раз, взбесят мои ошибки, вспомните, что я, к счастью, не москвичка и даже не гражданка РФ и никак не повлияю на выборы мэра.

Мира вам! =)

April 2017

S M T W T F S
      1
2 345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 27th, 2017 10:44 pm
Powered by Dreamwidth Studios