elisapeyron | Психологія кохання

В моїй стрічці друзів постійно з'являються репости різних модних та не дуже психологів. Я рідко читаю такі статті, але нещодавно Аліса Вікторія заснула на мені так, що ні встати ні поворухнутися. І я полізла читати і цілий день на це вбила. Потім я довго сиділа і намагалася переварити почуте. А сьогодні спробувала поговорити про все це з чоловіком.

Чого я НЕ розумію.
Дуже популярні два підходи до проблем у відносинах.
1. Блогер-психолог починає казати автору, що він дурак, все робить не так і взагалі йому треба взяти себе в руки! І якщо він буде слухатися мудрого психо-блогера то все в нього стане зашибісь. При цьому психо-блогер стражда (або насолоджується) графоманією та схильністю до ідіотських метафор. "Мінуси-плюси", "рибаки та рибки", якийсь безумний зоопарк у голові афтора.

Тут я спитала в чоловіка невже комусь подобається коли його принижують? Став би він писати листа знаючи, що його публічно висміють. Чоловік сказав, що існує багато людей, що люблять "чарівні пендюлі" бо вони надихають їх на зміни. А мені не зрозуміти бо я занадто самозакохана та малокритична до себе. Ну ок, подумала я.

2. У блозі психолога заборонено критикувати "жертву". Будь яка людина у якій не склалися стосунки це жертва аб'юзера. Полюбому! Навіть якщо психологічне насилля над "жертвою" полягає у тому, що "насильник" сниться жертві і не дає себе забути. А вона так кохає, а він, гад, кохає іншу і в них сім'я, дитина і вони поїхали в іншу країну жити. І тепер "жертва" полює на "аб'юзера" у соцсітях і вимагає щоб він припинив її переслідувати. Нарцисизмом, психопатієй і насильством у блозі називається буквально все, що "жертвам" не подобається. Часто їм не подобається, що в них не закохалися.

Тут нормальна людина зазвичай починає відчувати себе насильником. Бач скільки навколо страждальців, а ви і не знали, що фактом свого щасливого існування зробили їм так боляче. Але потім ви починаєте злитися. Бо є якась межа в танцях на почутті провини. Коли доросла людина розказує що всі її мучать - батьки погані, чоловік, діти, начальник, ви починаєте підозрювати, що тут щось не так...

"Потерялась собака. Рыжая. Сука. Блядь. Как я ненавижу эту страну!!!" - якось так.

Враження?
Я намагаюся зрозуміти, що у голові у цільової аудиторії цих блогів.
Чоловік каже, що моє нерозуміння викликано фундаментальною помилкою атрибуції. Я спрощую мотивації інших людей і зневажливо ставлюся до них лише тому, що не здатна зрозуміти. Але може бути це не вони такі наївні чи дурні, а я дурна, бо не розумію, що в тій "психології" такого розумного. А не розумію я бо - самовпевнена, самозакохана і неуважна до почуттів інших людей.

А аудиторія у тих блогів я вам скажу величезна. І воно якось все ніби людям помагає. Не питайте ЯК. Я НЕ розумію.

Чим більше я думаю про кохання, про стосунки, тим більше мені здається, що це біологічний процес. Якщо самець і самка підходять одне одному в них починає вироблятися окситоцин, який підтримує зв'язок між ними. Це саморегульована система якій просто не потрібно заважати.
А всі ці "працювати над стосунками" і "бути плюсом" призводять до того, що ви намагаєтеся зрозуміти, що з вами не так, коли відповідь на поверхні. ВИ НЕ ПІДХОДИТЕ одне одному.
Може гени не ті (якщо запах поту не подобається то це воно), може член занадто маленький у чоловіка і жінка не виробляє достатньо окситоцину під час сексу. Можуть звичайно бути і культурні і соціальні причини, а не тільки біологічні! Але суть все одно в тому що - не підходите ви! І все тут.

І сама краща тактика це тікати поки молоді і шукати-шукати-шукати. І так - обов'язково займіться сексом і поклейте шпалери ДО того як з'їжджатися. Часу мало, а от людей багато. Всіх за все життя не перебрати. То чого чіплятися за того з ким погано. Через страх бути одному? Так ви все рівно одинокі якщо нелюбимі.

Хоча я розумію як важко зізнатися СОБІ у тому, що вас не люблять.

Простіше вірити в те, що вам просто треба стати "рибаком". Ну або жопу накачати і наростити нігті. Або навчитися робити мінет. Так-так, це ВСЕ змінить! Обов'язково!