Бортовой журнал воинствующей домохозяйки

Я ніколи не розуміла для чого людям книжки-інструкції. Як виховати дитину? Як заробити мільон? Практичні поради з домогосподарства. Прості інструкції по захопленню Галактики. Куховаріння для анархіста. Ні, ця мабуть і може стати у нагоді...

Стоп. Спочатку я розкажу про "я не розумію". Коли людина каже вам "я не розумію як це..." (бути вегетаріанцем, народжувати вдома, підтримувати політику Трампа, слухати Ласковій май, любити математику) це може бути як щіра цікавість так і прийом тролінгу. Я часто густо не можу відрізнити одне від іншого. Це як відрізнити щиру наївність від бажання культурно вколоти.
- Ой, ви така молода, а по фото я думала ви набагато старше ^________^
Я думаю ви зрозуміли що саме я маю на увазі. Такий вид "культурного" тролінгу. Коли тобі не чесно кажуть:
- Ти мене бісиш!
А дають зрозуміти, що вважають тебе лайном:
- Ну ми раніше теж попадали в такі неприємні ситуації поки не стали розумніші ^______^

Так от. Я зараз про речі яких я дійсно не розумію.
Колись, коли я була молода і дурна, я вважала, що всі хто не такі як я - дурні. Не так категорично, звісно, але тим не менше. Я то гарна? Гарна. Я в гармонії з собою? В гармонії. Мені подобається мій спосіб життя? Так, я задоволена тим як живу. Тоді всі хто не в гармонії, не задоволений і живе не так як я - живе неправильно! Логічна така підліткова схема. Потрібно дуже багато ментальних зусиль, щоб зрозуміти, що не існує правильного способу життя і інструкцій за якими можна отримати визначений результат.

Це важко.

Бо все наше життя нас вчать "рецептам". Візьміть два яйця (два шпателя цементу, дві точки, дві довідки про доходи, два підгузка) і вибийте їх на пательню (додайте склянку води, накреслить відрізок, ретельно протріть дупу, притисніть до рани). Ми ростемо з переконанням, що якщо виконати все згідно інструкції ми отримаємо визначений результат. Складемо шафку з Ікеі, отримаємо диплом, знайдемо чоловіка своєї мрії.

Але життя працює трохи інакше. Схеми полегшують виконання багатьох операцій. Але у всього є ціна. Далеко не все піддається автоматизації. Можна налагодити випуск уніфікованих деталей, стандартизувати деякі виробничі процеси, укласти стандарти і протоколи виконання певних процедур. Але завжди залишаються унікальні речі які не піддають масштабуванню або піддаються дуже важко. Це не тільки про емоційне - кохання, батьківство, внутрішній світ. Це про унікальні культурні артефакти, цінність яких часто пов'язана саме з неповторністю. Це складні біохімічні процеси, коли потрібні роки, щоб хоча б спробувати розвернути їх у рамках масового виробництва. Ми намагаємося! Але все складно. Саме тому, в ресторані все ще смачніше ніж у фастфуді, а ручна робота цінується більше ніж масовий продукт. Можна купити пластикову біжутерію, або дешевий віски, але різниця буде відчуватися і для цього не треба бути спеціалістом. Коли ви берете в руки камінь або копію з пластику з дитячого набору, хіба ви не відчуваєте різницю? Відчуваєте. Зв'язані руками речі, вишиті руками скатертини. Так, фото в інеті різницю не передають, але варто взяти в руки і недбалість машинного "медінкитаю" очевидна.

Що я намагаюся сказати?

Нема нічого поганого в унікальності. Так, більшість людей схожі. Проблеми більшості людей схожі. Так, можна навіть виділити певні схеми шляхів вирішення проблем для різних людей. Типу поділити людей на соціотипи і для кожного соціотипу підібрати модель поведінки. Але раз у раз на практиці такі підходи не спрацьовують!

Ви скажете, психологія молода наука, почекайте і всіх людей поділять та порахують та навчаться маніпулювати. Управління хаосом, теорії ігр, соціопсихологія і... навіть психоісторія (привіт містеру Селдону). Можливо це станеться. Але навіть зараз, з науковим підходом до маркетингу, фокус-групами, соціоекспериментами і дослідженнями картинка вимальовується квантомеханічна =)
Раніше я б сказала, що вона термодинамічна, в тому що сенсі, що ми можемо передбачити поведінку термодинамічної системи, але не можемо описати конкретний атом у ній. Але зараз я схиляюся до думки, що все ще гірше =)
Але оскільки я не впевнена в цьому остаточно, то зупинимося на макрофізиці.

Намагання скласти схеми раз у раз закінчуються провалами. Що це? Проблема попадання в цільову аудиторію? Неправильна соціологічна інтерпретація результатів? Погана теоретична робота?
Де правда? В піфагорійському баченні математики як ідеального світу і нашого, реального, недосконалого. Тоді як за допомогою ідеального інструменту описати парадоксальну дійсність? Чи з нашим світом все гаразд на що натякає, на мою скромну думку і геделевська теорема про неповноту.

Просто цей світ не описується в термінах формальної системи. Змиріться!

Або, якщо це ваша робота, не змиряйтеся але враховуйте ціну помилки. От я зараз спостерігаю як в прокаті провалилися блокбастери останній років. Шалені гроші. Шалений маркетинг. Вся потужність соціологічних досліджень і маркетингових прийомів. Плацебо-контрольовані подвійні сліпі фокус групи. І? І? Я питаю вас що ж пішло не так?

Соціум, як і життя загалом це еволюціонуюча система. Сьогодні вірус грипу скосив людину, завтра він вже не спрацює. Імунітет. Сьогодні ви вкинули вірусний ролік, розкачали зраду, підняли людей на протести. Завтра всі ті самі прийоми, ті самі гасла не працюють. Людьми легко маніпулювати? І так і ні. Теорія керованого хаосу такий самий міф як і теорія змови, але для іншої цільової аудиторія. Скільки диктаторів на цьому спалилося, ой, ой.

От тому я не розумію, правда не розумію, без іронії, потягу людей до книжок-інструкцій. Навіть якщо така інструкція добре описує загальне правило або закон природи, що вам до того, у вашій, конкретній, суб'єктивній життєвій ситуації? Досвід інших? Ок, звичайно, але звідки впевненість, що у вас є підстави екстраполювати його на ваш випадок?

Багато думала про це останнім часом. Дійшла висновку, що проблема не в пошуку досвіду інших, а в перекладанні відповідальності з себе. Раз я все роблю по книжці, а все не виходить, значить винуватий автор книжки. Якщо все вийшло то це моє досягнення, як же без цього =)

Одна з причин чому я не даю поради. Я не лідер і не хочу відповідальності. Я анархіст і не визнаю авторитетів. Це причина того, чому я не шукаю порад.

Через це мені важко зрозуміти мого чоловіка, інших людей. Зазирнути їм у голову і зрозуміти як в них там все працює і головне як вони можуть не бачити очевидних для мене речей.

В моїй стрічці друзів постійно з'являються репости різних модних та не дуже психологів. Я рідко читаю такі статті, але нещодавно Аліса Вікторія заснула на мені так, що ні встати ні поворухнутися. І я полізла читати і цілий день на це вбила. Потім я довго сиділа і намагалася переварити почуте. А сьогодні спробувала поговорити про все це з чоловіком.

Чого я НЕ розумію.
Дуже популярні два підходи до проблем у відносинах.
1. Блогер-психолог починає казати автору, що він дурак, все робить не так і взагалі йому треба взяти себе в руки! І якщо він буде слухатися мудрого психо-блогера то все в нього стане зашибісь. При цьому психо-блогер стражда (або насолоджується) графоманією та схильністю до ідіотських метафор. "Мінуси-плюси", "рибаки та рибки", якийсь безумний зоопарк у голові афтора.

Тут я спитала в чоловіка невже комусь подобається коли його принижують? Став би він писати листа знаючи, що його публічно висміють. Чоловік сказав, що існує багато людей, що люблять "чарівні пендюлі" бо вони надихають їх на зміни. А мені не зрозуміти бо я занадто самозакохана та малокритична до себе. Ну ок, подумала я.

2. У блозі психолога заборонено критикувати "жертву". Будь яка людина у якій не склалися стосунки це жертва аб'юзера. Полюбому! Навіть якщо психологічне насилля над "жертвою" полягає у тому, що "насильник" сниться жертві і не дає себе забути. А вона так кохає, а він, гад, кохає іншу і в них сім'я, дитина і вони поїхали в іншу країну жити. І тепер "жертва" полює на "аб'юзера" у соцсітях і вимагає щоб він припинив її переслідувати. Нарцисизмом, психопатієй і насильством у блозі називається буквально все, що "жертвам" не подобається. Часто їм не подобається, що в них не закохалися.

Тут нормальна людина зазвичай починає відчувати себе насильником. Бач скільки навколо страждальців, а ви і не знали, що фактом свого щасливого існування зробили їм так боляче. Але потім ви починаєте злитися. Бо є якась межа в танцях на почутті провини. Коли доросла людина розказує що всі її мучать - батьки погані, чоловік, діти, начальник, ви починаєте підозрювати, що тут щось не так...

"Потерялась собака. Рыжая. Сука. Блядь. Как я ненавижу эту страну!!!" - якось так.

( Read more... )

Ярка пішов на айкідо, Вовка до сусідів. Нам трахаться хочеться так, що нема сил, але Аліса Вікторія і не думає спати. І що ми робимо?
Миємо підлогу.
Що ви розумієте в зміщеній активності біологи!

А до речі. Всім батькам читати бігом! О пользе капризов
Капризы — то есть стремление добиться чего-то запрещенного, или невозможного, или бессмысленного — принято считать формой детского поведения, причем такой, которую надо подавлять и ни в коем случае не поощрять. Между тем капризы имеют большой биологический смысл. Часто это демонстрация, основанная на потребности ребенка обратить на себя внимание. Очевидна биологическая значимость подобных действий — без внимания матери шансы на гибель ребенка многократно возрастают. Порой капризничают и взрослые люди, и домашние животные. Такое поведение у людей расценивают как инфантильное (если речь идет не о беременной), у животных — как результат плохой дрессировки. Однако нередко капризное поведение бывает основано на других потребностях — это одна из разновидностей смещенной активности, метод защиты от неконтролируемости ситуации.

До речі про зовнішність.
Я рідко викладаю свої фотки, бо не знаю потім як з цим жити. Ну наприклад, вчора дівчата в ФБ обговорили мої чудові сіськи та талію, помітили що я схудла, сказали, що гарно виглядаю.

Чоловік ржав вголос спостерігаючи за моєю реакцією. Бо мене ж ніби похвалили, так, але ж...
Не знаю, сам факт що люди обговорюють мою зовнішність стопорить мені мозок =)
Пофігу який висновок вони потім зроблять - ябвдул і ябневдул шокують мене однаково глибоко О_о
Особливо від тих, кого я знаю в реалі і з ким мені потім сидіти за одним столом =))

Але меньше з тим. Я хотіла розповісти чому я обираю чоловікові прикид, а він мені ні. Тому що з боку видніше і він мені довіряє. Натомість він дуже делікатна людина, на відміну від мене. ЗАНАДТО делікатна. Тому він ніколи не скаже не тільки "ти в цій сукні як вагітний гіпопотам", а навіть "приміряй оцю сіреньку сукню, бо горохи на червоному це трохи не твоє...ніні полоска по жовтому теж не дуже...солоденька моя!". А потім ти переміряєш все це вдома і розумієш, що ніколи більше не вдягнеш.

І хоча така надмірна чоловікова щепетильність в цьому питанні ускладнює мені складання гардеробу, я йому щиро вдячна. Бо знаю і зворотній бік стосунків, коли після першого (і останнього!) сексу тобі кажуть "тобі незавадить підкачати прес!" або коли освідчення в коханні звучить приблизно так:

- Ти не сама красива дівчина, яка у мене була, але ти найкраща людина яку я зустрічав у житті!

І хоча я правда(!) зацінила відвертість того хлопця, я його кинула. Він сильно переживав спочатку і не міг зрозуміти в чому причина. І я навіть почувалася трохи винною. Але коли зізнання закоханого чоловіка починається зі слів "ти не сама..." то нафік. Я не ставлю на цю кобилку.

Так що дякую тобі чоловік, за те, що ти такий який ти є. Іноді я сварюся через те, що ти не можеш чітко і чесно сказати все що думаєш, але я ціную те, що ти "непомічаєш" моїх косяків =)

Кажется я создала идеальный тест на интеллект. Достаточно задать всего два вопроса:

Как вы относитесь к ГМО?
Что вы думаете по поводу ввода войск в Крым?

Если на первый вопрос в ответ вы слышите мат - перед вами дурак.
Если на второй вопрос в ответ вы слышите мат - перед вами умный человек.

Уже несколько дней я себе тихо страдаю, думая что мое нытье не особенно интересно широкой общественности.
Но вчера я встретилась с замечательной Русланой progenes, сегодня прочитала пост Леры bezlepkina. А последней каплей стал пост парня из сотни самообороны. Он писал "мне так стыдно, что рядом падали мои мертвые товарищи, а на мне ни царапины, я ничего не сделал". И меня порвало. Если парень с передовой(!) начинает винить себя в том, что живой, значит это общая боль.

Лично я сейчас испытываю чувство глубочайшей вины. За то что я повезла детей в Мюнхен к бабушке, за то что купив билеты назад числа 10, уже 20 утром колебалась и малодушно хотела их сдать или хотя бы отложить вылет. За то что кроме пафосного говна в бложике я не сделала чего-то... Не знаю чего. За то что я не могу лечь в гроб вместо... О! Мне офигенно знакомо это состояние. Я потратила на чувство вины много лет =(
Когда погибла мама, мне было 10 и мне было нестерпимо стыдно за то что я, тупая, жирная сука живу, хожу, дышу, а ее нет. Нет ее больше и не будет никогда.
И вот опять.

Да, разум говорит мне, что я должна была думать о детях. В конце концов я ответственна за них, это мой долг. Да, муж говорит мне, что оказавшись там я стала бы просто мясом, я мешала бы сражаться тем кто умеет, я бы путалась под ногами и была бы совершенно бесполезным мешком говна. Да, друзья говорят, что есть куча вещей которыми я действительно могу помочь. Волонтерская работа, еда, деньги и все что я делала до того по мере возможностей я могу делать дальше и призывать делать других.

Но это говорит тоненький голос разума.

А душа говорит, что я никогда и ни чем не в состоянии окупить эту жертву. Чтоб я не сделала этого будем мало, мало, мало. Ведь право жить нельзя заслужить. Никакими мелкими делами нельзя вернуть людям жизнь. И...

В общем у меня просьба к профессиональным психологам. Возможно вы знаете что нужно говорить людям в таких случаях. Что нужно делать, чтоб не сойти с ума и окончательно не сломаться. Я призываю вас писать об этом в ваших блогах. Я могу давать ссылки и распространять ваши статьи. Ведь я наверняка не одна такая калека. Помогите, пожалуйста...

З.Ы. И последнее. Я не герой. Когда вы пишете, что они положили жизнь за то, чтобы я построила новую страну вы накладываете на меня такую моральную ответственность, что мне хочется тихо помереть во сне не добравшись до Киева. А вдруг я не справлюсь?
Я не герой. Я тупая пизда с веселым бложиком про Вовку-морковку и игры с детьми. Вы думали я об этом не знаю? Так я знаю. Я никогда не лезла на трибуну, в рейтинги и на тусовки. Потому что я не уверенна что я знаю как лучше или знаю что всем делать и как другим следует жить. Я не медик, я не юрист. Я могу делать бутерброды, выкладывать фоточки и собирать мусор. А вы говорите "теперь в память о героях ты должна сдвинуть горы". А вдруг я все испорчу? А вдруг я окажусь слишком тупой, слабой и малодушной? И что тогда. Все было зря?

Утренний диалог показал, что нам с мужем снился один и тот же сон.
Во сне мы поругались. И теперь я не могу понять, нужно ли извиняться за бессознательную коммуникацию. С одной стороны, она вроде как случилась во сне, с другой, мы же провзаимодействовали и помним оба, что говорили друг другу. Странное чувство. Может я все еще сплю? Или это какой-то новый этап семейных отношений?
Нужно теперь срочно прекращать флиртовать во сне с незнакомцами!

Кто давно меня читает, знают, для вновь прибывших расскажу еще раз. Я не хожу по ссылкам "N добавил вас в друзья", потому что 99% таких ссылок боты, притворяющиеся людьми, методом воровства чужих нормальных постов и сборки из них солянки. Отличить такого бота от человека реально, но на это требуется время, которого мне, откровенно, жалко.

Поэтому, если вы желаете взаимности - познакомьтесь со мной! Не сочтите за труд просто представиться!

Почему пишу? Я хожу по всем ссылкам отфрендившихся. Потому, что накруччики рейтингов в жж часто предлагают дружбу, а потом задним числом отфренживают людей, получая таким образом журналы с, типа, 3000-4000 и более друзьями, при этом с 500-600 взаимными. Я не знаю на кой оно им надо, но подозреваю, что что-то там такое в рейтингах считается. Я в рейтингах не участвую, мне оно нафиг не надо. Но я не люблю западлянки. А прифренд с отфрендом втихаря, считаю именно мелким жульничеством. И голосую ногами, так сказать, ибо нефиг!

Так вот, пару дней назад стало много отфрендов. Я стала заходить в журналы, а там такие милые мамочки, с фоточками подоконников, детей, мужей и постов про всякое интересное. И мне жаль, что человек вот так вот ушел, а я даже не узнала о его существовании. Не дождался взаимности? Вроде, за последние дни, ничего провокационного не писала и ни с кем не ругалась, остается именно этот вариант.

Милые, если вы мне не расскажете о себе, я про вас не узнаю =)
Чтож вы все стеснительные такие? Или это банальное тщеславие... Сама приди и познакомься, раз мы снизошли и нажали кнопку "зафренд"? =)
Мне не нужно количество юзернеймов в профайле. Этот журнал антикомерческий и не приносит мне нишеша, а лишь треплет нервы. Я не гонюсь за "френдами", но я всегда рада новым, интересным друзьям, их детям, кошкам и видам из окон их домов. Просто дайте мне знать, что вы есть =)

Давайте дружить?

И вот, внезапно, я получаю комментарий, полный искрометного юмора и уничижительного сарказма. В нем по косточкам разобрано кто я, что я и почему мне следует убить себя об стену или залезть под лавку и больше никогда не сметь лезть в общество к приличным людям.

И так все по полочкам разложено. И самовлюбленный нарцис с истеричными акцентуациями. И воинствующая бездарность, от небольшого ума решившая, что имеет право решать вместо детей, что для них лучше. И вообще, откуда эти властные нотки у матрешки с базара Святошино? Откуда сей пафос, милая? Откуда столько самолюбования.
Ведь все прекрасно понимают, что из себя ты представляешь на самом деле. И сама ты все понимаешь, но вместо того, чтоб скромно самоубиться, почему-то барахтаешься, лезешь к приличным людям, умничаешь в журналах у тех, кто действительно что-то из себя представляет. Какая-то, глубоко-противная, личность.

И вот читаю я все это и жутко злюсь. Думаю, а сам-то ты кто критик хренов? Может ты чего добился, чтоб иметь право меня судить? Может лучше детей воспитал? Или семейная жизнь у тебя полноценнее, работа интереснее и жопа стройнее? То же мне, думаю, эксперт. Что ты вообще про меня знаешь?!

Ищу кнопку бана и не нахожу! О_О
И вдруг понимаю, что я все еще сплю.
Ну привет тебе, внутренний голос =)

Хороший сериал про когнитивные искажения нашего мозга. Для тех кто смотрит всякие детективные сериалы многие явления будут знакомы. Но возможность проверить себя и побыть в шкуре героя шоу, это редкая возможность. Рекомендую! =)