Про масову школу, домашню освіту ДО та анскулінг

В коментах зачепили цікаву тему. Що я думаю про навчання, школу, Вовку і таке інше. Нещодавно обговорювала це з чоловіком. Попробую викласти стисле резюме. Не як істину або привід для суперечок, а лише для окреслення позиції.

1. Я вважаю будь яку масову освіту злом. Або як мінімум дуже застарілим підходом до навчання. Масові школи були відбиттям соціуму епохи промислової революції. Заводи, шахти, пролетаріат, робітничий рух, класова боротьба. Це все дуже далеке від викликів сучасності. Школа схожа на фабрику по вирощуванню майбутнього працівника заводу конвеєрного типу. Там все як і має бути - зміни, дзвінки, система перепусток, ієрархія виробничого процесу. Все це більше не актуально. І будь які елітні гімназії, чи школи з поглибленим вивченням чогось, які беруть цю схему і лише видозмінюють конвеєрну лінію, мені не подобаються. Бо лишається головне - ієрархічна система та тиск колективу. Колектив, це взагалі найважливіший чинник, що формує особистість у таких системах. Форма для відливки "нової людини". Гарний колектив породжує гарну людину, поганий штампує брак. При цьому відповідальність самої особистості ніби виноситься за дужки. Ну що взяти з маленького гвинтика? Без Системи ти - ніщо. Колектив, група, клас - от що важливо. Сам по собі ти слабкий і не виживеш. Закон джунглів, печерне мислення. І все це на 10-12 років. Я знаю людей, що за 4-5 років у в'язниці, або 1-2 в армії втрачали себе, як особистість. А тут 10-12 років, коли думка про визначальну роль Лідера і Колективу подається як аксіома.

2. Мені не подобається ДО. Це школа розвернута у родині, де роль Лідера перебирає на себе батько або мати. Так, можливо це менш травмуючий досвід, а можливо і навпаки. Тут все залежить від особистих якостей, власне, батьків. Тому очевидно, що така форма навчання підійде далеко не кожній родині. Це дуже індивідуальне рішення і жодна сім'я не схожа на іншу. Але основні претензії до ДО у мене полягають в тому, що її сенс "якщо дитина мусить страждати, то давайте краще я тикатиму в неї ножем, я мама і зроблю це гуманніше". Тобто мама в даному випадку все одно виконує ідіотську навчальну програму створену міністерством освіти під дією психотропних речовин. І яка б любляча не була мама, а тортури від прочитання підручників і виконання завдань масової середньої школи дитині гарантовані.

3. Анскулінг - сама радикальна і сама індивідуальна форма навчання. Вона подобається мені найбільше. Вона сучасна і відповідає потребам сьогодення. Але очевидні і всі недоліки. Така система погано інсталюється в родині з однією дитиною. В родині в якій поганий емоційний фон та низькій рівень довіри і кооперації її членів. Тому так, анскулінг, це для обраних.

Тут, як правило, починається:
- Так що всім іншим вбитися об стіну, так????!

Ну взагалі-то, я собі анскулінг дозволити не можу. Вовка мусить ходити в школу і ходить. І це ще не привід вбиватися об стіни, чи витрачати час на почуття провини. Взагалі почуття провини така фігня! Нащо ви з ним носитеся? Повірте, щоб ви не робити задля дитини, у 15 років вона все одно скаже вам щось на кшталт:
- Ви самі жахливі батьки на світі!!!!ААААААААА!!!
І це означатиме, що ви все робите правильно і процес сепарації проходить згідно плану. Це так само як 6 річна дитина говорить:
- Мама, я ніколи не одружусь і не поїду від тебе! Я завжди буду жити з тобою і татом!

Але менше з тим.

Достатньо просто не відноситися до школи занадто серйозно. Оцінки вчителів можуть бути необ'єктивні. Колектив дітей зібраний випадково не має ставати дружнім просто тому, що людей змусили бути в одному приміщенні. Ніхто не мусить любити вас або вашу дитину. Але і ваша дитина не мусить! Вона має повне право відноситися до школи і навчання не серйозно, робити домашні завдання як прийдеться, шукати друзів поза класом та жити власним життям. Це всього лише школа. Її можна змінити, кинути, переїхати, забити. Внутрішня гармонія з собою це набагато важливіше для щастя. От тому я не дозволяю оцього "ви мало займаєтеся з дитиною!", "а чому ви не підготували гербарій?", "а де домашнє завдання?", "а чого ви не ходите на батьківські збори?". Це їх гра. Це їм подобається в неї гратися, але я ніколи не забуваю, що це лише гра.

Нещодавно читала мемуари одного математика, де він розповідав як зацікавився наукою. І ні, це не було в школі і йому, звичайно, не було 7 років. Такі речі відбуваються з більшістю людей у свідомому віці. Мій чоловік вирішив стати інженером, коли знайшов в підлітковому віці конспекти батька якого ніколи не бачив. Вищезгаданий мною математик намагався зрозуміти фізику, якою зацікавився в 9 класі і це наштовхнуло його на роботу з теорії груп. Мій дід пішов проти волі батька, коли вступив на технічний замість медичного. Всі ми приймаємо рішення різної ступені усвідомленості, але такі речі не відбуваються у 6 років. От що я намагаюся сказати! Школа, особливо початкова, це просто... етап напівсвідомого життя. І треба зробити його максимально не травматичним. А навчання почнеться набагато пізніше. Бо для навчання потрібна сформована кора мозку і зріла внутрішня мотивація. А це кінець підліткового періоду +- не раніше.

І останнє. Чим на мою думку сучасний світ відрізняється від мого у дитинстві. Мені в дитинстві потрібно було йти в бібліотеку і шукати потрібну інформацію. Або шукати когось компетентного. Сучасні діти не мають такого досвіду, натомість вони перевантажені інформацією яка лізе звідусіль. Вони задушені нею. Тому їм стає "не цікаво", "нудно". Їх мозок намагається себе захистити! А ми починаємо грузити їх 150 книжкою про гаріпотера. Бо читати це ж так круто! Ні, не круто. Ми живемо в світі де якість давно потонула у кількості. Ми живемо у світі в якому пора вчити дітей не шукати потрібну інформацію, а захищатися від непотрібної! Це ключове питання для мене зараз і певний виклик.

Дякую за увагу!