Плинножиттєве
Apr. 3rd, 2017 10:05 amЧоловік переймався чи вмістимо ми барахло у 10 коробок. Вийшло 3.
Все інше викинемо або роздамо. Взагалі коли дивишся на всі ці речі не полишає відчуття того, як багато барахла ми накуповуємо і змушені потім тягнути з собою, бо шкода полишити.

Вперше я подумала, що переїзд це якесь філософське дійство коли уходила з інтернату. Ми мали тоді "здати кімнати", а для цього треба було винести всі речі, відкрити шафи і згорнути матраци на ліжках. В кімнату з вікна било яскраве світло, матраци лежали на ліжках скручені в рулони, а під ними видніли дерев'яні щити, як ми їх називали. По суті це були просто збиті разом дошки, які поклали зверху на звичайні койки з пружинами. Після інтернату я довгий час спала на підлозі, бо не могла заснути у звичайному м'якому ліжку. Така собі "принцеса на горошині" навпаки =)
І от сиділа я в тій порожній кімнаті, дивилася на світло, що било з вікна, на той червоний ліноліум, побілені стелі та пофарбовані стіни, дерев'яні щити і старі матраци і було відчуття якогось очікування. Я тоді подумала, що то дивно, адже я не піду звідси в якесь нове чудове місце, не полечу на Марс та не відправлюсь у кругосвітню подорож. Я просто піду з інтернату додому, до вічно п'яних батьків, плісняви по кутках і тарганів у тарілках з недопалками.
Але відчуття очікування якоїсь подорожі, чогось нового я зберегла у пам'яті. І тепер кожного разу як я полишаю наступне помешкання я відчуваю це тепле відчуття свободи, ніби птах за секунду до того як злетить.
Я люблю викидати речі. Так, це дорого і непрактично. Тому я тішу себе тим, що я "віддаю їх нужденним". Але правда у тому, що я люблю викидати речі, позбавлятися квартир, людей, країн. Лишати їх там, у кімнаті з дерев'яними щитами і йти далі.
Я пам'ятаю цей момент коли ти виходиш з кімнати і причиняєш двері і знаєш, що більше ніколи не повернешся. В цьому відчутті є щось неймовірно прекрасне незалежно від того добре тобі було чи погано у тій кімнаті. Якщо добре ти будеш згадувати її з теплотою, якщо погано ти будеш радий що тобі не треба повертатися. Але момент коли ти йдеш. Я люблю його більше за все =)
Все інше викинемо або роздамо. Взагалі коли дивишся на всі ці речі не полишає відчуття того, як багато барахла ми накуповуємо і змушені потім тягнути з собою, бо шкода полишити.

Вперше я подумала, що переїзд це якесь філософське дійство коли уходила з інтернату. Ми мали тоді "здати кімнати", а для цього треба було винести всі речі, відкрити шафи і згорнути матраци на ліжках. В кімнату з вікна било яскраве світло, матраци лежали на ліжках скручені в рулони, а під ними видніли дерев'яні щити, як ми їх називали. По суті це були просто збиті разом дошки, які поклали зверху на звичайні койки з пружинами. Після інтернату я довгий час спала на підлозі, бо не могла заснути у звичайному м'якому ліжку. Така собі "принцеса на горошині" навпаки =)
І от сиділа я в тій порожній кімнаті, дивилася на світло, що било з вікна, на той червоний ліноліум, побілені стелі та пофарбовані стіни, дерев'яні щити і старі матраци і було відчуття якогось очікування. Я тоді подумала, що то дивно, адже я не піду звідси в якесь нове чудове місце, не полечу на Марс та не відправлюсь у кругосвітню подорож. Я просто піду з інтернату додому, до вічно п'яних батьків, плісняви по кутках і тарганів у тарілках з недопалками.
Але відчуття очікування якоїсь подорожі, чогось нового я зберегла у пам'яті. І тепер кожного разу як я полишаю наступне помешкання я відчуваю це тепле відчуття свободи, ніби птах за секунду до того як злетить.
Я люблю викидати речі. Так, це дорого і непрактично. Тому я тішу себе тим, що я "віддаю їх нужденним". Але правда у тому, що я люблю викидати речі, позбавлятися квартир, людей, країн. Лишати їх там, у кімнаті з дерев'яними щитами і йти далі.
Я пам'ятаю цей момент коли ти виходиш з кімнати і причиняєш двері і знаєш, що більше ніколи не повернешся. В цьому відчутті є щось неймовірно прекрасне незалежно від того добре тобі було чи погано у тій кімнаті. Якщо добре ти будеш згадувати її з теплотою, якщо погано ти будеш радий що тобі не треба повертатися. Але момент коли ти йдеш. Я люблю його більше за все =)