Підходи до виховання

[elisapeyron]

Початок теми тут.

По-перше необхідно поставити питання у явній формі. Чого ми власне хочемо від освіти для наших дітей? Як бачимо їх майбутнє.
Я спостерігаю серед сучасних "просунутих" батьків дві основні тенденції, дві відповіді на це питання.

1) Традиційна. Я хочу щоби освіта допомогла моїй дитині знайти гарну, бажано високооплачувану роботу, обов'язково поважну та визнану у суспільстві. Критерій успішності - можливість хизуватися досягненнями дитини.

Проблеми такого підходу очевидні. Розчарування в тому, що дитина попри всі зусилля не досягає певних висот, тиск, психологічне знущання, відчуження. Як варіант дитину вдається зламати і вона на все життя стає наркоманом - залежним від чужих оцінок. Комплекс відмінниці, щось таке. Постійне незадоволення собою, своїм місцем у житті, роботою, тощо.

Ще одна величезна проблема яка виникає навіть тоді коли ваша дитина таки дуже розумна, красива і отримує всі п'ятірки та золоті медалі, це неможливість передбачити які знання забезпечать успішність у майбутньому.

І це не дрібничка, як може здатися. Ресурси і дитини і батьків не безмежні. Куди записати дитину? На гурток математики, чи роботехніки? Плавання, чи малювання? Шахмат чи грі на піаніно? Ви впевнені, що ІТ-спеціалісти будуть потрібні через 5-10-30 років у тому обсязі що зараз? Ви впевнені, що дитина яка знає С++ легко перевчиться на Джаву? Ви впевнені, що вже наступне покоління програмістів не буде тим чим зараз є економісти? Це цілком реально до речі.
Коли я була дитиною професія економіста вважалася дуже перспективною. Всі вступали на бухгалтерів, економістів та юристів. Більшість моїх однолітків перевчалася потім на програмістів або не могли знайти роботи. Або знаходили роботу яку дуже важно назвати успішною та високооплачуваною. Навіть якщо ви вгадали з напрямком спеціалізації де гарантія, що дитина залишиться у цій країні, а не поїде в іншу? Ми живемо у глобальному світі мислити категоріями "де народився там і згодився" як мінімум недалекоглядно. Ще одна проблема - неможливість легкої перекваліфіації. Дуже велика частина професій не допускає легкого перенавчання. Неможливо вивчитися на економіста та піти працювати хірургом. Або навіть хіміком. Навчання таким спеціальностям вимагає повного циклу. А у випадку з медиками це навіть закріплено юридично. Важко уникнути інтернатури навіть якщо ви сильно розумний та вправний. В результаті на зміну діяльності можуть піти роки, а конкуренти вашої дитини витратять цей час на вдосконалення у спеціальності. Де гарантія, що таким чином ваша дитина не опиниться на самих нищих сходах професійної придатності і не зможе наздогнати конкурентів?



У моїй стрічці є батьки прихильники раннього розвитку дитини. Їхні діти їдуть до школи (звичайно не посередньої, а приватної та модної) у 4-5 років. Пишуть там твори англійською мовою та вміють читати. Оскільки цей розвиток позіціонується як різносторонній ці діти також бігають-стрибають, віджимаються на мізинцях і танцюють балет. Проте спостереження

Мої особисті так! Тут якраз перший момент про який я попереджала напочатку. Я не буду тут доводити кожне твердження з статистикою, графіками і т.д. Тому що в данному випадку це призведе до замилювання теми і срачу. Це не конструктивно. Тому ми або просто допускаємо що я маю рацію або ні. В будь якому разі ви ладні робити зі своїми дітьми усе що не заборонено законодавством вашої країни. Зважати на мене зовсім необов'язково.

свідчать про те, що між малими "вундеркіндами" та звичайними дітьми у 20-30 років немає особливої різниці. Різниця більш неприємна. Якщо у вас та вашої дружини/чоловіка високий інтелект, крута робота, ви живете в гарному районі і так далі, то і у вашої дитини більше шансів досягти чогось у житті. Якщо ви самі не дуже розумні, то в мене погані новини. Ви звичайно можете навчити дитину в 6 років писати англійською та це мало їй допоможе конкурувати з розумними та креативними людьми у майбутньому.

Я знаю що ви скажете. То що? Нічого не робити????
Але давайте ми залишимо цю частину на потім. Я обіцяю, що розкажу ЯК ПРАВИЛЬНО жити =))
Не так і не в такому тоні. Я просто щіро абсолютно поділюся своїми думками. Бо я якраз мама однієї особливої дитини і дуже добре розумію, що означає "не стрибнути вище голови". І що робити коли рішення "в тупу", а давайте дамо БІЛЬШЕ годин математики - не спрацьовують!
Тож давайте трохи наберемося терпіння? Дякую!

Висновки: Традиційний підхід цікавий тим, що має багато прихільників та схвалюється соціумом. Ви завжди зможете говорити, що дали дитині НАЙКРАЩУ освіту, тобто дорогу та модну.

Мінуси у тому, що частіше за все це самообман і не гарантує дитині успіху у дорослому житті.

Розумієте кожен раз коли ви вибираєте витратити тисячу доларів на освіту коли дитині 5 років, ви позбавляєте її шансу витратити цю тисячу на освіту у 15 років коли толку було би більше. Я вже мовчу про ситуацію коли вигідніше вкластися в будівництво, щоб через 20-25 років у дитини була власна квартира, а не диплом про отримання чорного поясу з карате.

2. Філософський. Я хочу щоб моя дитина ПРОСТО БУЛА ЩАСЛИВОЮ. Просто. Щасливою. Як правило коли конкретно питаєш адептів цього підходу вони говорять щось типу "сидіти на Гоя, с філіжанкою нектару та дивитися на захід сонця та займатися творчістю для душі". Це круто, так. А за які шиши? =)
А якщо у адепта зуб заболить, де взяти гроші на лікування? Бо знаєте з хворим зубом не потрібен ні світанок сонця ні захід, ні Гоа та і не твориться для душі. Нічого. Це я вам як свідок кажу.

Що поганого у підході "просто бути щасливим". Погано те, що щастя це дуже настійка і незрозуміла концепція. Ви не впливаєте на те буде ваша дитина щасливою у майбутньому або ні. Тому ви ніби знімаєте з себе будь-яку відповідальність.

Я живу тут і зараз, у екопоселенні або в курортній країні. У дитини є море і сонце. Фрукти і клімат. В неї щасливе дитинство. Тут і зараз. А завтра може статися хоч Апкакаліпсис (як каже мій син) але ти ВЖЕ подарував своїй дитині безтурботне дитинство.

Висновки: Філософський підхід дає дитині можливість бути вільною і самій вирішувати свою долю. Закладає основу самодостатності.

Мінуси. Якщо дитина вирішить, що вона фізик-струнщік може виявитися, що вже занадто пізно і рівень її знань не дозволяє їй увійти у професію.

А ще якщо у вас немає бабусиної квартири, яку можна здати та поїхати на Гоа займатися творчістю, ви можете виявити, що ваші чудові картини, горщики, ляльки та інший хендмейд не здатен покрити навіть видатків на харчування.

І тут ми підходимо до дуже важливої теми. Погляньте, я не просто протиставила ці два підходи і довела їх до крайності. Це принциповий момент.

Перший підхід це ПРИСУТНІСТЬ ДІЇ.
Другий ВІДСУТНІСТЬ ДІЇ.

Люди першого типу схильні до думки "треба ж хоч щось робити!!!"
Люди другого типу схиляються до принципу "головне не нашкодь!!!"

Я більше скажу. Перші люди зроблять дитині щеплення, другі ніколи. Самі розумієте чому? =)

Психологи виявили у існування такого когнитивного скривлення як "упередження оминання" Суть у тому, що деяким людям легше обрати бездіяльність ніж дію навіть якщо це призведе до очевидної шкоди. Наприклад, як у уявному експерименті, де ви можете перемкнувши рейки врятувати 5 людей але убити одного. А можете не робити нічого і тоді 5 людей загинуть але ви при цьому не прийматимете складного рішення.

При чому тут вакцінація? А при тому что приймаючи рішення робити щеплення ви берете на себе відповідальність за можливі ускладнення. І навіть враховуючи, що насправді це невеличкий статистично ризик (як полетіти з дитиною літаком в Єгипет) але у разі біди ви будете звинувачувати себе. В разі коли ви НІЧОГО не робили, а дитина захворіла і навіть залишилася інвалідом чи померла ви не причому. Це ж Бог винуватий, так? А ви що, ви НІЧОГО НЕ ЗРОБИЛИ. Деяким людям легше не робити нічого.
Не розхитувати човен. І нехай потім їх дом все одно захоплять та виженуть з хати вони знатимуть, що не винуваті адже вони - правильно - НІЧОГО НЕ РОБИЛИ.
Ну ви зрозуміли мою думку так?
Брати відповідальність важко, тим більше, що ви можете виявитися неправим, прийняти помилкове рішення. Як хірург, що зарізав пацієнта. Так, він хотів як краще але його рішення виявилося фатальним і йому з цим жити. А це непросто. Іноді дати померти легше ніж взяти на себе відповідальність за лікування. Бо помер він ніби сам. Ви його не чіпали. Ви просто пішли собі. А то всьо Бог! Чи Диявол. Головне що не ви.

Повертаючись до нашої теми. Інтуїтивно зрозуміло, що "істина посередині" між цими двома підходами до виховання. Але насправді ми маємо задачу не на середнє арифметичне, а на оптимум функції. Тому відповідь зовсім не так очевидна як хотілося б.

Запам'ятайте думку про пошук оптимуму функції. Це класична задача з економіки і я далі розберу у доступній формі як це працює.

далі буде...