Плинножиттєве
Sep. 25th, 2016 07:55 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
elisapeyronТрохи вроцлавської осені.
Спитали мене чого це я Польщу розлюбила. Ну, власне, я її ніколи і не любила, я її попросту не знала, от і усе. А чим довше живу і чим більше взнаю тим більше і не люблю. Чому? Тому що її культура суперечить моїм цінностям. Все просто. Це не я змінилася, це оточення не відповідає моїм вимогам. Ганебний закон про аборти, популісти при владі, релігія у світських інститутах, "традиційні" цінності, права риторика, як щось нормальне. Побутова мізогінія та сексизм. Це не те суспільство де хочеш, щоб виросли діти. Так, я тут лише гостя (хоча справедливості заради, я немало плачу у спільний бюджет за право користуватися гостинністю) і тому не маю морального права на осуд. Але я чесна людина, тому не стану на чорне говорити біле, лише тому, що мене запрошено в гості. Якщо мене запросили на каву і гамселять у моїй присутності дитину, я не збираюся мовчати тому що, "тут так прийнято".
Разом з тим, я повністю усвідомлюю, що батьківщини в мене немає. Немає куди повертатися. В Україну де на марш рівності я мусила йти під конвоєм з тисячами поліціантів? Де мої цінності не просто не популярні, а небезпечні. І краще не стане, бо війна лише озлоблює людей. В Україні мої діти ростимуть в гіршому оточенні ніж тут. Тут видають хейтерські спічі у церкві священники, в Україні люди виганяють ромів з домівок і палять будинки. Тобто так, мій чоловік був правий коли сказав, що Польща то є Україна 2.0, біда в тому що мене вже нудить від україн. Я хочу жити в 21 столітті! А навколо темні середні віки. Від цього мені страшно і сумно.
Спитали мене чого це я Польщу розлюбила. Ну, власне, я її ніколи і не любила, я її попросту не знала, от і усе. А чим довше живу і чим більше взнаю тим більше і не люблю. Чому? Тому що її культура суперечить моїм цінностям. Все просто. Це не я змінилася, це оточення не відповідає моїм вимогам. Ганебний закон про аборти, популісти при владі, релігія у світських інститутах, "традиційні" цінності, права риторика, як щось нормальне. Побутова мізогінія та сексизм. Це не те суспільство де хочеш, щоб виросли діти. Так, я тут лише гостя (хоча справедливості заради, я немало плачу у спільний бюджет за право користуватися гостинністю) і тому не маю морального права на осуд. Але я чесна людина, тому не стану на чорне говорити біле, лише тому, що мене запрошено в гості. Якщо мене запросили на каву і гамселять у моїй присутності дитину, я не збираюся мовчати тому що, "тут так прийнято".
Разом з тим, я повністю усвідомлюю, що батьківщини в мене немає. Немає куди повертатися. В Україну де на марш рівності я мусила йти під конвоєм з тисячами поліціантів? Де мої цінності не просто не популярні, а небезпечні. І краще не стане, бо війна лише озлоблює людей. В Україні мої діти ростимуть в гіршому оточенні ніж тут. Тут видають хейтерські спічі у церкві священники, в Україні люди виганяють ромів з домівок і палять будинки. Тобто так, мій чоловік був правий коли сказав, що Польща то є Україна 2.0, біда в тому що мене вже нудить від україн. Я хочу жити в 21 столітті! А навколо темні середні віки. Від цього мені страшно і сумно.