Бортовой журнал воинствующей домохозяйки

Презентую новий супер-мега-пупер проект на своєму каналі підписуємсяставімпальцивверх

Суть програми в тому, щоб викласти якусь математичну концепцію з тих що мало висвітлюють у школі. Нюанс у тому що оповідач в зюзю п'яний.

Ціль - перестати боятися математики і усвідомити, що математика доступна кожному!

Перша передача вже знята і готується до виходу, а поки дивіться заставку. Цьомки!

Якщо мене питали про стосунки раніше, я завжди відповідала, що це просто пощастило. Так сталося, що ми зустрілися і закохалися. Нас нічого не напружувало одне в одному і не було ніякої праці заради шлюбу. Само собою склалося.

І це правда. Але не вся.

Коли час минає, стає зрозумілим, що просто сподобатися одне одному мало. Люди змінюються. Зовнішньо, внутрішньо. Коли я про це сьогодні говорила з Вовкою, він сказав, "так, я дуже змінився за 12 років, а ось ти така як була!" але це повна маячня =)

Я зовсім не та людина, що у 20 років. Це нормально. Але оскільки процес відбувається повільно і люди що змінюються весь час знаходяться поруч виникає оце відчуття, ніби ви знаєте одне одного усе життя і ніби ви весь час такі як зараз. Але це зовсім не так.

Іноді трапляються якісь життєві потрясіння, що змушують вас помітити зміни, але такі когнитивні дисонанси, як правило тимчасові і так чи інакше вирішуються або витісненням за межі свідомості, або свідомою сублімацією. Так працює людська психіка. Ми маємо узгодити зовнішню інформацію з внутрішніми очікуваннями і лише тоді відчуваємо себе спокійно, інакше в нас буде невроз, паніка, депресія тощо.

Так от, якщо дивитися на наші стосунки тепер, через 12 років, видно чого ми зійшлися тоді. Ми були дуже різними і одночасно майже однаковими. Взагалі це дуже важлива характеристика нас, як пари. Ми, не просто виросли в одному місті в один час, ми ще й за базовими настройками схожі. Обидва логіки, обидва інтроверти, обидва не вміли будувати стосунки і встигли набити шишок в спілкуванні з партнерами. Але тут починаються і відмінності. Вовка буде вам більш зрозумілий, мені здається, бо велика кількість людей зможе проасоціювати себе з ним. Перфекционіст, людина з високими стандартами і вимогами до себе, щодо синдрому відмінниці не скажу, але оттакенний комплекс самозванця в повний зріст. В інеті я зустрічаю купу людей зі схожими проблемами. Намагання всім сподобатися, робити все правильно, віра в справедливий світ та підсвідоме бажання заслужити собі місце в раю. Навіть кохання це те що необхідно заслужити бездоганною поведінкою. Розум, гідність, воля. Будь яка невдача це особистий фейл. Я був недостатньо старанний. Треба працювати над помилками і ставати кращім. Життя це процес досягнення мети і покращення своїх результатів.

Таких як я трохи менше. Навіть не стільки менше, скільки нас душить суспільство, бо ми асоціальні і не хочемо соціалізуватися. Такого як Вовка легко брати на понт, скажи йому що патріотично пахати забесплатно і він порве собі жопу на благо Родінє не задаючи питань. Я ні.
В мене не має авторитетів. Я на одному місті крутила суспільну мораль, закони існують щоби їх порушувати, а життя не має мети і закінчується небуттям. Тому - все дозволено! І якщо Вовка "дрожащая тварь", що мусить постійно доводити своє право на існування сумлінною працею, то я "право імєю" просто по факту існування. Я просто поки що тут. Я знаю, що це лише на певний час, знаю, що мені ніхто нічого не винен. Але також я знаю, що ніхто не має ніякого права вимагати у мене пояснення чому я тут і вимагати мене довести, що я заслуговую на життя. Я. Просто. Є. Існую бо мислю, мислю бо існую. В неймовірному, беззупинному, шаленому вирі життя, Богиня, що не кидає кості, кинула їх на стіл і випали десятки і ось я тут, а за мить мене вже не буде. І тут приходять якісь смертні ідіоти, щоб поспитати мої документи та нагадати мені про борг перед Державою? ХАХАХАХА!

( Read more... )

Тут как-то муж спросил что у меня в голове происходит.
Окей. Там внутри звучит голос который говорит примерно следующее.

И я люблю этот голос, потому что часто он делает мою жизнь хотя бы немного выносимой.

Я ніколи не розуміла для чого людям книжки-інструкції. Як виховати дитину? Як заробити мільон? Практичні поради з домогосподарства. Прості інструкції по захопленню Галактики. Куховаріння для анархіста. Ні, ця мабуть і може стати у нагоді...

Стоп. Спочатку я розкажу про "я не розумію". Коли людина каже вам "я не розумію як це..." (бути вегетаріанцем, народжувати вдома, підтримувати політику Трампа, слухати Ласковій май, любити математику) це може бути як щіра цікавість так і прийом тролінгу. Я часто густо не можу відрізнити одне від іншого. Це як відрізнити щиру наївність від бажання культурно вколоти.
- Ой, ви така молода, а по фото я думала ви набагато старше ^________^
Я думаю ви зрозуміли що саме я маю на увазі. Такий вид "культурного" тролінгу. Коли тобі не чесно кажуть:
- Ти мене бісиш!
А дають зрозуміти, що вважають тебе лайном:
- Ну ми раніше теж попадали в такі неприємні ситуації поки не стали розумніші ^______^

Так от. Я зараз про речі яких я дійсно не розумію.
Колись, коли я була молода і дурна, я вважала, що всі хто не такі як я - дурні. Не так категорично, звісно, але тим не менше. Я то гарна? Гарна. Я в гармонії з собою? В гармонії. Мені подобається мій спосіб життя? Так, я задоволена тим як живу. Тоді всі хто не в гармонії, не задоволений і живе не так як я - живе неправильно! Логічна така підліткова схема. Потрібно дуже багато ментальних зусиль, щоб зрозуміти, що не існує правильного способу життя і інструкцій за якими можна отримати визначений результат.

Це важко.

Бо все наше життя нас вчать "рецептам". Візьміть два яйця (два шпателя цементу, дві точки, дві довідки про доходи, два підгузка) і вибийте їх на пательню (додайте склянку води, накреслить відрізок, ретельно протріть дупу, притисніть до рани). Ми ростемо з переконанням, що якщо виконати все згідно інструкції ми отримаємо визначений результат. Складемо шафку з Ікеі, отримаємо диплом, знайдемо чоловіка своєї мрії.

Але життя працює трохи інакше. Схеми полегшують виконання багатьох операцій. Але у всього є ціна. Далеко не все піддається автоматизації. Можна налагодити випуск уніфікованих деталей, стандартизувати деякі виробничі процеси, укласти стандарти і протоколи виконання певних процедур. Але завжди залишаються унікальні речі які не піддають масштабуванню або піддаються дуже важко. Це не тільки про емоційне - кохання, батьківство, внутрішній світ. Це про унікальні культурні артефакти, цінність яких часто пов'язана саме з неповторністю. Це складні біохімічні процеси, коли потрібні роки, щоб хоча б спробувати розвернути їх у рамках масового виробництва. Ми намагаємося! Але все складно. Саме тому, в ресторані все ще смачніше ніж у фастфуді, а ручна робота цінується більше ніж масовий продукт. Можна купити пластикову біжутерію, або дешевий віски, але різниця буде відчуватися і для цього не треба бути спеціалістом. Коли ви берете в руки камінь або копію з пластику з дитячого набору, хіба ви не відчуваєте різницю? Відчуваєте. Зв'язані руками речі, вишиті руками скатертини. Так, фото в інеті різницю не передають, але варто взяти в руки і недбалість машинного "медінкитаю" очевидна.

Що я намагаюся сказати?

Нема нічого поганого в унікальності. Так, більшість людей схожі. Проблеми більшості людей схожі. Так, можна навіть виділити певні схеми шляхів вирішення проблем для різних людей. Типу поділити людей на соціотипи і для кожного соціотипу підібрати модель поведінки. Але раз у раз на практиці такі підходи не спрацьовують!

Ви скажете, психологія молода наука, почекайте і всіх людей поділять та порахують та навчаться маніпулювати. Управління хаосом, теорії ігр, соціопсихологія і... навіть психоісторія (привіт містеру Селдону). Можливо це станеться. Але навіть зараз, з науковим підходом до маркетингу, фокус-групами, соціоекспериментами і дослідженнями картинка вимальовується квантомеханічна =)
Раніше я б сказала, що вона термодинамічна, в тому що сенсі, що ми можемо передбачити поведінку термодинамічної системи, але не можемо описати конкретний атом у ній. Але зараз я схиляюся до думки, що все ще гірше =)
Але оскільки я не впевнена в цьому остаточно, то зупинимося на макрофізиці.

Намагання скласти схеми раз у раз закінчуються провалами. Що це? Проблема попадання в цільову аудиторію? Неправильна соціологічна інтерпретація результатів? Погана теоретична робота?
Де правда? В піфагорійському баченні математики як ідеального світу і нашого, реального, недосконалого. Тоді як за допомогою ідеального інструменту описати парадоксальну дійсність? Чи з нашим світом все гаразд на що натякає, на мою скромну думку і геделевська теорема про неповноту.

Просто цей світ не описується в термінах формальної системи. Змиріться!

Або, якщо це ваша робота, не змиряйтеся але враховуйте ціну помилки. От я зараз спостерігаю як в прокаті провалилися блокбастери останній років. Шалені гроші. Шалений маркетинг. Вся потужність соціологічних досліджень і маркетингових прийомів. Плацебо-контрольовані подвійні сліпі фокус групи. І? І? Я питаю вас що ж пішло не так?

Соціум, як і життя загалом це еволюціонуюча система. Сьогодні вірус грипу скосив людину, завтра він вже не спрацює. Імунітет. Сьогодні ви вкинули вірусний ролік, розкачали зраду, підняли людей на протести. Завтра всі ті самі прийоми, ті самі гасла не працюють. Людьми легко маніпулювати? І так і ні. Теорія керованого хаосу такий самий міф як і теорія змови, але для іншої цільової аудиторія. Скільки диктаторів на цьому спалилося, ой, ой.

От тому я не розумію, правда не розумію, без іронії, потягу людей до книжок-інструкцій. Навіть якщо така інструкція добре описує загальне правило або закон природи, що вам до того, у вашій, конкретній, суб'єктивній життєвій ситуації? Досвід інших? Ок, звичайно, але звідки впевненість, що у вас є підстави екстраполювати його на ваш випадок?

Багато думала про це останнім часом. Дійшла висновку, що проблема не в пошуку досвіду інших, а в перекладанні відповідальності з себе. Раз я все роблю по книжці, а все не виходить, значить винуватий автор книжки. Якщо все вийшло то це моє досягнення, як же без цього =)

Одна з причин чому я не даю поради. Я не лідер і не хочу відповідальності. Я анархіст і не визнаю авторитетів. Це причина того, чому я не шукаю порад.

Через це мені важко зрозуміти мого чоловіка, інших людей. Зазирнути їм у голову і зрозуміти як в них там все працює і головне як вони можуть не бачити очевидних для мене речей.

Пока живут на свете дураки, Обманом жить нам, стало быть, с руки

Ненавиджу зізнаватися у тому, що я ЛОХ тому попрошу не писати мені "ми завжди знали що ти дураааа", бо воно ітак непросто - розповідати такі речі.
Але треба, бо може комусь допоможе зайвий раз включити голову.

Те що Київ то вам не якійсь Вроцлав ви самі розумієте, але ж відвикаєш! Направду!

Я виховувалася в ти дикі часи, коли хочаб раз на 2-3 роки необхідно робити обстеження. Навіть якщо нічого не болить, але треба. Комплексні обстеження містять купу зайвого, мені було ліньки переплачувати (бггг!) і тому я вирішила так:

( Read more... )

В связи с наступающим пляжным сезоном напоминаю - толстая==свободная =)

Женщины испытывают чувство вины по поводу своей полноты, потому что мы подсознательно понимаем, что в соответствии с мифом о красоте наши тела нам не принадлежат, они являются общественным достоянием и худоба — это не вопрос индивидуального эстетического восприятия, а голодание — это наша дань требованиям общества. Зацикленность современной культуры на женской худобе — это навязчивая идея, связанная не с красотой, а с идеей покорности. Диеты для женщин стали, по словам психолога Джудит Родин из Йельского университета, «устоявшейся нормой и навязчивой идеей», непрекращающейся азартной игрой. При этом СМИ во всем мире активно освещают риски для здоровья, связанные с избыточным весом, и в этой игре используются такие эмоциональные эпитеты, которые не фигурирую даже в дискуссиях на тему злоупотребления алкоголем и табаком. В самых разных странах эта тема активно муссируется, потому что и мужчины, и женщины понимают: в данном случае речь идет не о холестерине или сердечном ритме и не о прекращении производства одежды, а о том, сколько социальной свободы женщины могут получить безнаказанно или какой частью своей свободы они готовы пожертвовать.

«Великий сдвиг» в весе нужно понимать как одно из наиболее значимых событий нашего столетия, как эффективное решение проблемы, связанной с той опасностью, которую представляет собой женское движение, а также экономическая и репродуктивная свобода женщин. Сидение на диете стало самым мощным политическим седативным средством во всей женской истории — «тихими сумасшедшими» легче управлять. Ученые подтверждают то, что женщины и так прекрасно знают: их озабоченность своим весом приводит к полному уничтожению чувства собственного достоинства и ощущения своей значимости. Исследователи Дж. Поливи и С. Херман обнаружили, что «продолжительное и регулярное лишение организма калорий» приводит к формированию определенного типа личности, характерными чертами которой являются «пассивность, чувство беспокойства и повышенная эмоциональность».

Формирования именно этих черт характера, а не худобы как таковой, хотят добиться от женщин, чтобы не дать им стать свободными.

Вова: Тато, дивись, що я намалював!
Тато: Що це?
Вова: Це план з захоплення світу!
Тато: Добре...
Вова: Пункт перший - побудувати бойових роботів загарбників...
Тато: Візьми мене в команду розробників!!!

Самі розумієте, як в мене виникла ідея написати цього листа, але Ярік сказав "мені цікаво, що ти напишеш, лише будь ласка, не копіюй оригінал і не відповідай своїм листом тій мамі" і я його послухаюсь.

Бо, Ярка, я хочу, щоб лист вийшов для тебе, а не про мене, ти повністю правий =)



1. Дорослі часто приховують, перед усім, від себе, той факт, що їх досвід вкрай обмежений. Я живу на світі трохи довше за тебе, але за космічними величинами це навіть меньше ніж мить. Це ніщо. Весь мій досвід обмежений моїм унікальним життям, весь він суб'єктивний та вкрай рандомічний, себто випадковий. І це природно. Кожна людина оперує перед усім своїм обмеженим досвідом. Так, існуює ще досвід інших, статистика, культурний і історичний контекст, але тобі він доступний тією ж мірою, що й мені. Кажуть, що Кольт зробив людей рівними. Я вважаю, що інтернет закріпив цю рівність. Це не означає, що ти не можеш використовувати мій досвід, навпаки, ти можеш (і навіть мусиш) узагальнити та доповнити його.

Наприклад, в мене не було братів і сестер, я ніколи не жила в великій родині. Я нічого не знаю про те, як це, бути Великим Братом =)

( Read more... )