elisapeyron: (Дневник)
Любі друзі! Шановне панство!
Років із два тому я, як і чимала частина українців, перейшла на українську мову. З того часу я постійно чую, що українською дивитися та читати немає чого. Фізично. Дитячі гуртки переважно російськомовні, книжки, мультики, фільми. І я, як і чимала частина українців стикнулася з тим, що важко оточити себе та дітей якісним україномовним контентом. А ще я скрізь чую висновок: от коли буде гідний український продукт, тоді я почну його споживати. І я, як і чимала частина українців, вирішила почати з себе!

І написала книжку українською мовою =)

Я не маю на меті продемонструвати бундючний вокабуляр або вигуляти почуття власної важливості. Я лише хотіла створити сучасну підліткову книжку, в якій не йшлося б про важку долю селян і поневіряння українського народу.
Але це не означає, що в моїй історії немає моралі. Понад те, я вважаю, що вона зачіпає актуальні для сучасного суспільства теми. Однак, вона ще й весела і проста.
Я буду дуже вдячна вам, якщо ви невідмазуючись тим, що не маєте дітей, яким можна було би її почитати, просто поширите посилання. Я почала з себе, допоможіть зробити так, щоб моя робота мала сенс.

Дякую за увагу!

Книжка безкоштовна, вантажте у зручному форматі на elisapeyron.com або клікніть на картинку.



elisapeyron: (Дневник)


Розділ 9

Я прокинувся у ліжку. Шарів ясний день, у вікно я бачив блакитне небо Флори. В голові гуло і мене трохи нудило. Я почав пригадувати нещодавні події. Пан Гарбуз, Дракони, знищення Флора-сіті… То я вцілів? А як же Аліса? Де мої батьки? Я похапцем скочив на ноги і, незважаючи на паморочення та нудоту, побіг у вітальню. На якусь мить я забув про існування чату, навіть не перевірив, чи активні аватари моїх близьких. У вітальні я побачив Алісу, що сиділа просто на столі й пила чай. Поруч стояв Чан із кухликом у руці. Вони пошепки про щось говорили. У вітальню зайшла пані р’Бебідж з Додіком на руках. Малюк широко посміхався і побачивши мене почав простягати руки.

– Доброго ранку, Сем, – помітив мене Чан. – Як ти себе почуваєш?
– Нормально, – збрехав я. – Що сталося? Де Мік?
– Всі живі та здорові! – швидко запевнив мене Чан.
Він підійшов, обійняв мене і підняв на руки, так ніби мені було років п’ять. Я і собі вчепився у Чана, неначе малюк. Батько посадив мене на стіл поряд з Алісою.
– Чаю?
– Звичайно!

Read more... )
Розділ 1
Розділ 2
Розділ 3
Розділ 4
Розділ 5
Розділ 6
Розділ 7
Розділ 8
elisapeyron: (Дневник)
Розділ 1
Розділ 2
Розділ 3
Розділ 4
Розділ 5
Розділ 6
Розділ 7

Розділ 8

Я перевірив все безліч разів, та все одно нервував. Сьогодні відбудеться Ярмарок. Я майже не бачив Алісу, вона пропадала у пана Гарбуза. Вони планували спекти декілька тисяч кексів. Ада нервувала ще більше за мене. Провокаційна виставка картин, намальованих роботом, що навчається в приватній школі для людей – про це навіть знімуть сюжет для каналу новин. І хоча мені не подобалось, що всі кажуть про картини, намальовані роботом, а не про картини, намальовані Адою, але Мік говорив, що це лише перший крок. Я бачив Адини картини, вони були чудові. Я мав хист до малювання, та її живопис в порівнянні з моїм – то як дитячі каракулі на тлі дорослого письма. Як малює вогонь полум’яними стрічками у темряві, як малює мороз крижаними візерунками на склі, Ада малювала так, наче бачила саму сутність речей, тоді як я зображував лише те, як вони виглядають. З її картин сходило флорійське літо: строкаті риби з нашого ставку, квіти, оповиті бджолиним гудінням, вранішній спів птахів та запашний подих трав. Її живопис був чистий, немов тала вода, й дзвінкий, як весняна злива.

Я не сподівався, що мене приїдуть знімати журналісти центральних каналів, але мені конче потрібні ще кілька левелів з техніки. Тому на світанку я побіг на ставок запускати свого дрона, якого називав Bombus. Бомбус сам вираховував найліпшу траєкторію польоту для зйомки, він лише орієнтувався за моїм місцеположенням та скрізь слідував за мною. Періодично Бомбус мав облітати навколо і знімати панорами. Його вбудована камера обробляла сигнал та обирала оптимальні умови, але я міг у будь-який час втрутиться в процес та щось підкорегувати.

Read more... )
elisapeyron: (Дневник)
Розділ 1
Розділ 2
Розділ 3
Розділ 4
Розділ 5
Розділ 6


Розділ 7

Тим часом зима минула. Температуру повітря почали поволі піднімати, сніг розтанув. Наша свобода скінчилася і довелося знову йти до школи. Попри мої переживання Анжеліка поводилася дуже пристойно. Точніше, вона просто уникала з нами будь-якого контакту. Я знав, що це Ада щось зробила, але не знав, що саме. Ада ж ухилялася від відповіді на мої питання. Лише згодом я дізнався подробиці, але менше з тим.

Аліса знову почала ходити до пана Гарбуза. Всупереч її хвилюванням пшениця продовжила рости. Минуло трохи більше місяця з початку весни і на кущах з’явилися товсті стебла з вузлами. Пан Гарбуз говорив, що потрібно трохи більше двох місяців і можна збирати врожай.
– Я вже все продумав. – якось сказав він, коли ми сиділи в його саду і пили лимонад. – Я перепрограмував сіялку і змолов залишки зерна на борошно. Як тільки ми отримаємо врожай, я поверну професорці Радчук посівний матеріал з надлишком. Я вже показував їй відео з нашої ділянки. Вона неабияк вражена!

І пан Гарбуз почав задоволено сміятися. Він розказував нам про свої експерименти з випікання хлібу. Я якось спробував був коржі, що він пропонував, але як на мене, принтерна їжа смачніша. Звичайно, ні пану Гарбузові, ні Алісі я про свої враження не казав. Аліса дуже захопилася історією стародавнього світу.

Пан Гарбуз розповідав, що пшениця – то рослина, яка створила людство. І науковці довели, що з тонконогових почалася колонізація космосу.
– Річ у тім, що генетично пшениця дуже складна рослина. Зазвичай організм містить один геном, а у пшениці їх три! Її геном в кілька разів більший за геном людини або робота. Очевидно, що цивілізація, яка змогла сконструювати такого монстра, мала добре розумітися на ГМО.
– ГМО? – спитали ми разом.

Read more... )
elisapeyron: (Дневник)
Розділ 1
Розділ 2
Розділ 3
Розділ 4
Розділ 5

Розділ 6

Хоча зимові канікули ще тривали, ми мусили їхати з класом на екскурсію до природничого музею. Відверто кажучи, я з більшим задоволенням катався би на ковзанах та санчатах. Але нічого не поробиш.

Вранці, напередодні подорожі, до нас у дитячу зайшла Ада.
– Я з подарунком, – пошепки сказала вона.
Ада простягла мені конверт. Всередині я побачив пластикову картку.
– Універсальний ключ. – пояснила Ада. – Позичила у Ярослава. З його допомогою ми зможемо дістатись у тунелі під Флора-сіті. Якщо дракони – не казка, то там можуть лишитися сліди…
– Ти поцупила у брата універсальний ключ? – здивовано спитав я.
– Це твій подарунок на Новий рік. Я скопіювала код, Ярослав не помітить нічого.
– Так. Але ти вкрала ключ. Я не думав, що ви здатні на таке.
– Хто “ви”? – швидко спитала Ада, а її погляд прошив мене наскрізь.
– Не має значення. – мені раптом стало соромно.

Натомість Аліса дивилася на Аду з захопленням.
– Розумієте, – стала пояснювати Ада. – вони всі щось приховують. Я попросила Ярослава дістати для нас документи з переліку. Він погодився, але якось невпевнено. А мама з татом – вони щось знають про це, це точно. Але не говорять мені! Тому я і скопіювала ярославів ключ.
– А можна мені з вами? – заплескала в долоні Аліса. – Обожнюю таємниці.

Я охоче погодився, бо давно не бачив сестру такою радісною. Останніми днями вона ставала дедалі похмурішою та роздратованою. Я намагався дізнатися, в чому справа, але вона неохоче зі мною розмовляла. Одного дня я побачив, як вона плаче. Аліса лежала на ліжку у одязі та ридала, заховавши голову в подушку. Я почав допитуватися – і вона сказала, що її дістали Анжеліка з компанією.

Read more... )
elisapeyron: (Дневник)
Розділ 1
Розділ 2
Розділ 3
Розділ 4

Розділ 5

Закінчувався останній тиждень навчань перед новорічними святами. Узгодження дати свят у Ста Світах потребувало неабияких обчислень. На всіх планетах-супутниках час йшов по різному, схід та захід Альфи ніяк не співвідносились з прийнятою тривалістю доби та літочисленням. Ми мали окремо вивчати астрономію у школі, але в старших класах, тому що розрахунки вимагали вже деякої математичної обізнаності. А поки ми просто дізналися, що цього року на Флорі Новий рік припадає на 12 сніжня, а тому у школі підбивали семестрові левели та готувалися до зимової вакації. Аліса отримала сьомий левел майже з усіх предметів, Ада лише трохи відставала по хімії, я ж мав доволі посередні успіхи. Особливо важко мені давалися мистецтво та музика, натомість я мав сьомий левел з історії суспільства та літератури.

А вдома Чан та Мік готували розкішне свято. На Флорі, на відміну від Нью-Токіо, полюбляли тишу і вишукану млявість, але Новий рік ставав винятком. З 1 по 20 сніжня Флора перетворювалася на сяючу зірку: тисячі вогнів мерехтять довкола, кожний маєток оздоблено гірляндами, химерними голограмами та чудернацькими льодовими скульптурами. Одним словом, свято пихи і несмаку, як казав Мік. Але традиції – то святе, заперечував Чан, тому наш маєток мерехтів чи не найдужче, скульптури велетенських крижаних драконів виблискували на сонці, а на всі повідомлення від Чана в моїй голові лунала новорічна пісенька, яка мені встигла остогидіти до нестями.

Подружжя р’Бебіджів заклопотано снувало маєтком. Кожну годину щось доставлялося, прибувало, розпаковувалося: контейнери, пачки, листи та листівки прибували нескінченною зливою. Атмосфера урочистого хаосу ширилася Флорою.

Більшу частину дозвілля Ада проводила з Ярославом. Її брат - високий стрункий юнак, як і годиться роботу, виявився білявим блакитнооким красенем. Він працював у наглядовому департаменті Європи, в групі криміналістів, що спеціалізуються на тяжких злочинах. В його обов’язки входили збір та дослідження доказів з місць скоєння убивств. Оскільки на Флорі таких злочинів не траплялося років зо триста, то працювати тут криміналістом було б неможливо. Проте загалом в Ста Світах ситуація не настільки спокійна.

Незважаючи на величезну кількість населення Нью-Токіо, супутника і одночасно найбільшого міста Ста Світів, тяжкі злочини трапляються там не надто часто. Здебільшого це крадіжки ітезів (індивідуальних транспортних засобів) та різноманітні види шахрайств. Ошукати довірливих туристів в Нью-Токіо – це класичний спосіб виправити своє фінансове становище для тутешніх волоцюг та нероб.

Read more... )
elisapeyron: (Дневник)
Розділ 1
Розділ 2
Розділ 3

Розділ 4

Потроху ми звикали до шкільного буття. Домашні завдання виявилися не надто складними, тож у нас лишалося достатньо часу на розваги і відпочинок. Після уроків, поки не потемнішало, ми почали ходити у гості до Вови. В маєтку пані Трускавки також є чудове велике озеро, але там немає риби, тому Аліса змогла плавати з нами. Просто на пляжі ми робили домашні завдання, і поверталися додому лише тоді, коли вимикалася полярізація куполу. Мік дозволив нам брати Додіка на прогулянки. Малий із задоволенням бавився на траві та тягнув до рота все, що міг вхопити.

Вечорами я любив дивитися у телескоп. Я міг знайти будь-яку зорю на небі за лічені хвилини, скориставшись відповідними програмами імпланту, але мені чомусь подобалось дивитись у телескоп. Я ніби дивився на Всесвіт очима первісних людей, і в цьому було щось бентежне. Часто ми збиралися разом біля каміну – Ада, Аліса та я. Іноді дівчата забирали до нас і Додіка. Ми сиділи навколо вогню, говорили про шкільні справи, обговорювали плани та ділилися думками.

– Скоро почнуться приготування до зими, – одного вечору повідомила Ада.
– До чого? – не зрозуміли ми.
– Ну, сніг, свята, самі розумієте... Не можна знижувати температуру миттєво, рослини треба підготувати до зимування.
– У вас є сніг? – Аліса була вражена.
– Так. А у вас хіба не має?
– Ми кілька разів гралися зі снігом в парку розваг, – зізнався я. – Але щоб отак, на вулиці! Щоб сніг не розтанув – це ж яка має бути температура?
– Зазвичай на Флорі підтримують температуру від -2 до -5, – відповіла Ада.
– Який жах! – сказала Аліса. – Як же ми вийдемо на вулицю?
– Ми вдягнемося. В теплі куртки, шапки, рукавиці. – пояснила Ада.
– Що таке шапка?
– Які ви дивні, – сміялася Ада.
Я рідко бачив, як вона сміється.
– Обов’язково звожу вас на каток. – пообіцяла вона.

Read more... )
elisapeyron: (Дневник)
Розділ 1
Розділ 2

Розділ 3

Чотири місяці спливли майже непомітно. Наближався час навчання, і чим ближчим був день, коли ми мали вперше поїхати у нову школу, тим більше я хвилювався. Не знаю, чого було більше – страху перед новим чи бажання скоріше зустрітися з Хемі і познайомитися з іншими дітьми у школі.

Я прокинувся на світанку. Приготування швидко минули, ми мали форму, шкільне приладдя, чіпи з кишеньковими грошима і безліч батьківських настанов. Сьогодні ми мусили не тільки вперше у житті потрапити в школу, а також вперше полишити купол поселення. Хоча нам доводилося літати Ста Світами на зорельоті, проте ми ніколи не літали між куполами-поселеннями одного з Ста Світів. “Зелені гаї” знаходилися під Флора-сіті, а ми у Флорі-1. Між куполами снували невеличкі зорельоти, призначені для роботи в безповітряному просторі. Втім, вони не були пристосовані для подорожей на великі відстані, не мали автономної системи життєзабезпечення та штучної гравітації.

Здавалося б, що такого у виході з-під купола? Але Аліса дуже розхвилювалася.
– Розумієш, – зізналася вона мені. – Коли ми летіли з Нью-Токіо, я нічого не бачила, окрім одного міста-мільярдника й іншого міста-зорельоту, який сам неначе ціла планета. А тут ми сидітимемо в крихітній бляшанці, і від небуття нас відділятиме тоненький шар біпласту.

Read more... )
elisapeyron: (Дневник)
Розділ 1
Розділ 2

Незабаром виявилось, що до початку навчального року близько чотирьох місяців. Батьки хотіли максимально пом’якшити наше становище: Мік казав, що ми маємо пройти через кризу старших дітей. Це такий стан, коли старші діти розуміють, що вони тепер не єдині у своїх батьків, тому починають погано поводитися, вчиняти істерики та тікати з дому. Відверто кажучи, мені зовсім не хотілося вчиняти істерики, але з дому ми з Алісою тепер тікали часто. На відміну від Нью-Токіо, на Флорі нам дозволялося вільно гуляти. Фактично, наш купол Флора-1 – це абсолютно замкнутий світ. Тут немає чужинців та прибульців, окрім нас, а сусіди знають один одного з дитинства. Ніяких аварій, небезпек та загроз. Нудьга.

На супутнику Флора містилося чотири окремі куполи. У Флорі-1 та Флорі-2 розташовувалися приватні помешкання: маєтки та вілли. Деякі будинки невеликі, а земля зайнята садами та штучними ставками, інші – величезні, обнесені чималими парканами. Першим звели Флора-сіті – адміністративний центр, в якому, зокрема, була і наша майбутня школа. Невдовзі з’явилася Флора-1 – мати тут помешкання престижніше. У Флорі-2 ділянки землі менші, купують там житло не тільки люди, а й заможні роботи. Крім того, на супутнику є Флора-Т – зовсім малий купол, під яким лише будівля космопорту та торгівельні центри, що продають нечисленні речі, які не можна надрукувати на домашньому принтері.

Тепер в нас з Алісою з’явилася купа часу для того, щоб дослідити наш новий дім. Ми обнишпорили увесь сад та прилеглі території, а згодом почали виходити назовні. Насамперед, ми знайшли у гаражі ровери та за допомогою Ади досить швидко навчилися їздити. До речі, у Аліси це виходило вправніше. Вперше, коли Ада показала мені цю штуку з двома колесами, на вигляд абсолютно нестійку, я взагалі не розумів, як на ній всидіти.

– Уявляєш, це найдавніший транспортний засіб в історії людства! – сказала Аліса.
– Я чув, що спочатку люди їздили на тваринах, – відповів я.
– Жартуєш? Дурість яка! – засміялась Аліса. – Ада, ти послухай, що мій брат вигадав! На тваринах неможливо їздити. Вони еволюціонували в жорстких умовах, “виживає сильніший”, щось таке. І тягати при цьому на собі людей? Як би вони перемогли у конкурентній боротьбі? Сам подумай!
– Ну, добре, – погодився я. – Я не знавець стародавнього світу. Але все одно ця штука якась дивна.

Read more... )
elisapeyron: (Дневник)
Я написала книжку і прийшов час її презентувати =)
Це невелика фантастична повість, головним героям якої 12 років, але я писала її так, щоб дорослим теж було цікаво читати.
Повість повна мого, дещо специфічного гумору, раджу користуватись гуглом для кращого розуміння деяких моментів (я перевіряла, щоб все легко гуглилося). Але і без цього історія сприймається нормально.

Спочатку повість з'явиться у моєму жж, а згодом її можна буде вільно завантажити в електронному вигляді, і, сподіваюся в аудіоверсії. Буду вдячна за піар та розповсюдження, прошу лише згадувати авторство.

Дякую моїй творчій редакторці Aleksandra Prudnikova та Валерия Безлепкина за професійну допомогу!

Присвячую цю історію моєму коханому Vladimir Alekseyenko

Юля Руденко

Дракони Флори

Ця історія сталася в часи, коли Суспільство ще не колонізувало нову Сонячну систему, а переважна більшість громадян жила у скупченні Ста Світів. Хоча формально у скупченні газового гіганта Зевса містилося сто три супутника, дев’яносто два з яких мали постійні поселення, та дві станції спостереження за гравітаційною активністю Зевса. Решта супутників були непридатні до колонізації.

Наші батьки – молоде людське подружжя Мікеланджело та Станіслав Чани – раптово вирішили повністю змінити наше з Алісою життя.

Та я забігаю наперед... Дозвольте відрекомендуватися: мене звуть Самуїл Чан, проте всі звуть мене просто Сем. Ми з сестрою-близнючкою Алісою та батьками жили у величезному місті Нью-Токіо. Наші батьки – сучасні люди, повні потягу до розваг і насолоди життям. Все дитинство ми провели серед шуму, вогнів і шаленої швидкості міста-мільярдника. Ми не ходили до школи та не знали застарілих обмежень. За наше дванадцятирічне щасливе життя ми ніколи з Алісою не покидали меж міста, тому переїзд на Флору виявився для нас повною несподіванкою.

Флора – невелике поселення з чотирьох куполів, розташованих на однойменному супутнику поблизу Зевса – планети заможних аристократів з традиційним укладом життя та ностальгією за часами великої Колонізації. Його населення не перевищує півмільйона мешканців, враховуючі роботів та дітей. Люди там живуть в двоповерхових будинках, мають газон та їздять вулицями у ретро-електромобілях. Тут ще існують спеціалізовані школи, де люди навчаються окремо від роботів, а слово “технофіл” вважається лайкою.

Що могли робити тут наші батьки? Ми з Алісою зрозуміли їх задум, щойно Мік повідомив нам, що замовив дитину.

Мік був одержимий ідеєю виростити дитину з народження. Ми з’явилися у Міка і Чана (так зазвичай ми називали наших татусів) традиційним способом, тобто підрощеними в інкубаторі дворічними дітлахами. Але Міку цього виявилося замало: він прагнув отримати дитину з нуля. І хоча Чан вважав цю ідею примхою, він захоплювався творчою особистістю Міка. Таким чином ми опинилися в родовому маєтку Чанів, де достатньо тихо та безпечно для того, щоб два ексцентричні багатія поринули у батьківство.

Згодом, однак, з’ясувалося, що це лише початок наших пригод, адже Чан наполіг на тому, щоб ми пішли до школи. Він сказав, що це, буцімто, має допомогти нам у соціалізації, а на всі застереження Міка відповідав, що настав час нам подорослішати та навчитися стояти на своєму. Зрештою Мік погодився, і нам повідомили, що ми будемо вчитися в кращій школі Флори – “Зелені гаї”. Чан сказав, що сам її скінчив та залишився живий. Це, вочевидь, мало нас підбадьорити.

Розділ 1

Read more... )

April 2017

S M T W T F S
      1
2 345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 11th, 2025 12:15 am
Powered by Dreamwidth Studios