Бортовой журнал воинствующей домохозяйки

Розділ 9

Я прокинувся у ліжку. Шарів ясний день, у вікно я бачив блакитне небо Флори. В голові гуло і мене трохи нудило. Я почав пригадувати нещодавні події. Пан Гарбуз, Дракони, знищення Флора-сіті… То я вцілів? А як же Аліса? Де мої батьки? Я похапцем скочив на ноги і, незважаючи на паморочення та нудоту, побіг у вітальню. На якусь мить я забув про існування чату, навіть не перевірив, чи активні аватари моїх близьких. У вітальні я побачив Алісу, що сиділа просто на столі й пила чай. Поруч стояв Чан із кухликом у руці. Вони пошепки про щось говорили. У вітальню зайшла пані р’Бебідж з Додіком на руках. Малюк широко посміхався і побачивши мене почав простягати руки.

– Доброго ранку, Сем, – помітив мене Чан. – Як ти себе почуваєш?
– Нормально, – збрехав я. – Що сталося? Де Мік?
– Всі живі та здорові! – швидко запевнив мене Чан.
Він підійшов, обійняв мене і підняв на руки, так ніби мені було років п’ять. Я і собі вчепився у Чана, неначе малюк. Батько посадив мене на стіл поряд з Алісою.
– Чаю?
– Звичайно!

( Read more... )
Розділ 1
Розділ 2
Розділ 3
Розділ 4
Розділ 5
Розділ 6
Розділ 7
Розділ 8

Розділ 1
Розділ 2
Розділ 3
Розділ 4
Розділ 5
Розділ 6


Розділ 7

Тим часом зима минула. Температуру повітря почали поволі піднімати, сніг розтанув. Наша свобода скінчилася і довелося знову йти до школи. Попри мої переживання Анжеліка поводилася дуже пристойно. Точніше, вона просто уникала з нами будь-якого контакту. Я знав, що це Ада щось зробила, але не знав, що саме. Ада ж ухилялася від відповіді на мої питання. Лише згодом я дізнався подробиці, але менше з тим.

Аліса знову почала ходити до пана Гарбуза. Всупереч її хвилюванням пшениця продовжила рости. Минуло трохи більше місяця з початку весни і на кущах з’явилися товсті стебла з вузлами. Пан Гарбуз говорив, що потрібно трохи більше двох місяців і можна збирати врожай.
– Я вже все продумав. – якось сказав він, коли ми сиділи в його саду і пили лимонад. – Я перепрограмував сіялку і змолов залишки зерна на борошно. Як тільки ми отримаємо врожай, я поверну професорці Радчук посівний матеріал з надлишком. Я вже показував їй відео з нашої ділянки. Вона неабияк вражена!

І пан Гарбуз почав задоволено сміятися. Він розказував нам про свої експерименти з випікання хлібу. Я якось спробував був коржі, що він пропонував, але як на мене, принтерна їжа смачніша. Звичайно, ні пану Гарбузові, ні Алісі я про свої враження не казав. Аліса дуже захопилася історією стародавнього світу.

Пан Гарбуз розповідав, що пшениця – то рослина, яка створила людство. І науковці довели, що з тонконогових почалася колонізація космосу.
– Річ у тім, що генетично пшениця дуже складна рослина. Зазвичай організм містить один геном, а у пшениці їх три! Її геном в кілька разів більший за геном людини або робота. Очевидно, що цивілізація, яка змогла сконструювати такого монстра, мала добре розумітися на ГМО.
– ГМО? – спитали ми разом.

( Read more... )

Розділ 1
Розділ 2
Розділ 3
Розділ 4

Розділ 5

Закінчувався останній тиждень навчань перед новорічними святами. Узгодження дати свят у Ста Світах потребувало неабияких обчислень. На всіх планетах-супутниках час йшов по різному, схід та захід Альфи ніяк не співвідносились з прийнятою тривалістю доби та літочисленням. Ми мали окремо вивчати астрономію у школі, але в старших класах, тому що розрахунки вимагали вже деякої математичної обізнаності. А поки ми просто дізналися, що цього року на Флорі Новий рік припадає на 12 сніжня, а тому у школі підбивали семестрові левели та готувалися до зимової вакації. Аліса отримала сьомий левел майже з усіх предметів, Ада лише трохи відставала по хімії, я ж мав доволі посередні успіхи. Особливо важко мені давалися мистецтво та музика, натомість я мав сьомий левел з історії суспільства та літератури.

А вдома Чан та Мік готували розкішне свято. На Флорі, на відміну від Нью-Токіо, полюбляли тишу і вишукану млявість, але Новий рік ставав винятком. З 1 по 20 сніжня Флора перетворювалася на сяючу зірку: тисячі вогнів мерехтять довкола, кожний маєток оздоблено гірляндами, химерними голограмами та чудернацькими льодовими скульптурами. Одним словом, свято пихи і несмаку, як казав Мік. Але традиції – то святе, заперечував Чан, тому наш маєток мерехтів чи не найдужче, скульптури велетенських крижаних драконів виблискували на сонці, а на всі повідомлення від Чана в моїй голові лунала новорічна пісенька, яка мені встигла остогидіти до нестями.

Подружжя р’Бебіджів заклопотано снувало маєтком. Кожну годину щось доставлялося, прибувало, розпаковувалося: контейнери, пачки, листи та листівки прибували нескінченною зливою. Атмосфера урочистого хаосу ширилася Флорою.

Більшу частину дозвілля Ада проводила з Ярославом. Її брат - високий стрункий юнак, як і годиться роботу, виявився білявим блакитнооким красенем. Він працював у наглядовому департаменті Європи, в групі криміналістів, що спеціалізуються на тяжких злочинах. В його обов’язки входили збір та дослідження доказів з місць скоєння убивств. Оскільки на Флорі таких злочинів не траплялося років зо триста, то працювати тут криміналістом було б неможливо. Проте загалом в Ста Світах ситуація не настільки спокійна.

Незважаючи на величезну кількість населення Нью-Токіо, супутника і одночасно найбільшого міста Ста Світів, тяжкі злочини трапляються там не надто часто. Здебільшого це крадіжки ітезів (індивідуальних транспортних засобів) та різноманітні види шахрайств. Ошукати довірливих туристів в Нью-Токіо – це класичний спосіб виправити своє фінансове становище для тутешніх волоцюг та нероб.

( Read more... )

Розділ 1
Розділ 2

Розділ 3

Чотири місяці спливли майже непомітно. Наближався час навчання, і чим ближчим був день, коли ми мали вперше поїхати у нову школу, тим більше я хвилювався. Не знаю, чого було більше – страху перед новим чи бажання скоріше зустрітися з Хемі і познайомитися з іншими дітьми у школі.

Я прокинувся на світанку. Приготування швидко минули, ми мали форму, шкільне приладдя, чіпи з кишеньковими грошима і безліч батьківських настанов. Сьогодні ми мусили не тільки вперше у житті потрапити в школу, а також вперше полишити купол поселення. Хоча нам доводилося літати Ста Світами на зорельоті, проте ми ніколи не літали між куполами-поселеннями одного з Ста Світів. “Зелені гаї” знаходилися під Флора-сіті, а ми у Флорі-1. Між куполами снували невеличкі зорельоти, призначені для роботи в безповітряному просторі. Втім, вони не були пристосовані для подорожей на великі відстані, не мали автономної системи життєзабезпечення та штучної гравітації.

Здавалося б, що такого у виході з-під купола? Але Аліса дуже розхвилювалася.
– Розумієш, – зізналася вона мені. – Коли ми летіли з Нью-Токіо, я нічого не бачила, окрім одного міста-мільярдника й іншого міста-зорельоту, який сам неначе ціла планета. А тут ми сидітимемо в крихітній бляшанці, і від небуття нас відділятиме тоненький шар біпласту.

( Read more... )

Я написала книжку і прийшов час її презентувати =)
Це невелика фантастична повість, головним героям якої 12 років, але я писала її так, щоб дорослим теж було цікаво читати.
Повість повна мого, дещо специфічного гумору, раджу користуватись гуглом для кращого розуміння деяких моментів (я перевіряла, щоб все легко гуглилося). Але і без цього історія сприймається нормально.

Спочатку повість з'явиться у моєму жж, а згодом її можна буде вільно завантажити в електронному вигляді, і, сподіваюся в аудіоверсії. Буду вдячна за піар та розповсюдження, прошу лише згадувати авторство.

Дякую моїй творчій редакторці Aleksandra Prudnikova та Валерия Безлепкина за професійну допомогу!

Присвячую цю історію моєму коханому Vladimir Alekseyenko

Юля Руденко

Дракони Флори

Ця історія сталася в часи, коли Суспільство ще не колонізувало нову Сонячну систему, а переважна більшість громадян жила у скупченні Ста Світів. Хоча формально у скупченні газового гіганта Зевса містилося сто три супутника, дев’яносто два з яких мали постійні поселення, та дві станції спостереження за гравітаційною активністю Зевса. Решта супутників були непридатні до колонізації.

Наші батьки – молоде людське подружжя Мікеланджело та Станіслав Чани – раптово вирішили повністю змінити наше з Алісою життя.

Та я забігаю наперед... Дозвольте відрекомендуватися: мене звуть Самуїл Чан, проте всі звуть мене просто Сем. Ми з сестрою-близнючкою Алісою та батьками жили у величезному місті Нью-Токіо. Наші батьки – сучасні люди, повні потягу до розваг і насолоди життям. Все дитинство ми провели серед шуму, вогнів і шаленої швидкості міста-мільярдника. Ми не ходили до школи та не знали застарілих обмежень. За наше дванадцятирічне щасливе життя ми ніколи з Алісою не покидали меж міста, тому переїзд на Флору виявився для нас повною несподіванкою.

Флора – невелике поселення з чотирьох куполів, розташованих на однойменному супутнику поблизу Зевса – планети заможних аристократів з традиційним укладом життя та ностальгією за часами великої Колонізації. Його населення не перевищує півмільйона мешканців, враховуючі роботів та дітей. Люди там живуть в двоповерхових будинках, мають газон та їздять вулицями у ретро-електромобілях. Тут ще існують спеціалізовані школи, де люди навчаються окремо від роботів, а слово “технофіл” вважається лайкою.

Що могли робити тут наші батьки? Ми з Алісою зрозуміли їх задум, щойно Мік повідомив нам, що замовив дитину.

Мік був одержимий ідеєю виростити дитину з народження. Ми з’явилися у Міка і Чана (так зазвичай ми називали наших татусів) традиційним способом, тобто підрощеними в інкубаторі дворічними дітлахами. Але Міку цього виявилося замало: він прагнув отримати дитину з нуля. І хоча Чан вважав цю ідею примхою, він захоплювався творчою особистістю Міка. Таким чином ми опинилися в родовому маєтку Чанів, де достатньо тихо та безпечно для того, щоб два ексцентричні багатія поринули у батьківство.

Згодом, однак, з’ясувалося, що це лише початок наших пригод, адже Чан наполіг на тому, щоб ми пішли до школи. Він сказав, що це, буцімто, має допомогти нам у соціалізації, а на всі застереження Міка відповідав, що настав час нам подорослішати та навчитися стояти на своєму. Зрештою Мік погодився, і нам повідомили, що ми будемо вчитися в кращій школі Флори – “Зелені гаї”. Чан сказав, що сам її скінчив та залишився живий. Це, вочевидь, мало нас підбадьорити.

Розділ 1

( Read more... )